Пызнати себе це саме най важча справа
<span>В часи, на які припадає творчість Старицького, дедалі виразніше поставала ворожість капіталізму розвиткові культури. В несприятливих, тяжких умовах принизливих заборон і утисків розвивалась українська культура. Післяреформне десятиріччя - "пам'ятний антракт 1862-1872" (І. Франко) - період застою і загального занепаду в громадському і літературному житті. Правильно визначити свою позицію за таких обставин, не збитися на манівці вузькоінтелігентських блукань чи естетської замкненості в собі, в своїх суб'єктивних переживаннях міг лише художник по-справжньому народний. Таким художником і був Михайло Старицький.</span>
Події відбуваються 1241 року. Боярин Тугар Вовк прибуває з донькою Мирославою у Тухольщину в Карпатах, де князь Данило подарував йому землі. Максим, син місцевого старійшини Захара Беркута, та боярська дочка закохалися, — та Тугар Вовк категорично проти їхніх стосунків.
Боярин, намагаючись узурпувати владу, вступає у конфлікт з общиною тухольців, які звикли жити незалежно. Протистояння досягає апогею, коли Тугар Вовк під час ради вбиває Митька Вояку, котрий мав свідчити проти нього, — і громада проганяє вбивцю. Залишивши загін воїнів охороняти свій дім, боярин з Мирославою їде до монголів, на бік яких перейшов ще під час битви на Калці.
Згодом Тугар Вовк супроводжує десятитисячне монгольське військо під командуванням Бурунди-бегадира, яке вирушило на тухольський перевал. У зіткненні з передовими монгольськими загонами Максим Беркут попадає в полон. А невдовзі за порадою Захара Беркута перекрито потік, — і долина села, в якій знаходяться монголи, починає затоплюватись. Бурунда пропонує обміняти життя Максима на свободу, але йому відмовляють. Тоді він замахується, щоб вбити полоненого, але Тугар Вовк відрубує йому руку, рятуючи Максима.
Тугар Вовк, Бурунда та десятитисячне військо монголів мертве, а Максиму вдається врятуватись. Відчуваючи що помирає, Захар Беркут виголошує пророчі слова: громадську єдність, завдяки якій було здобуто перемогу, буде втрачено, — лихі часи настануть для народу, але з часом вона відродиться, і настануть щасливі часи її відновлення. У кінці твору автор риторично запитує, чи не настала та щаслива доба, про яку, помираючи, говорив старий Захар Беркут.
Симоненко доводить, що щастя не лише в матеріальних благах, достатку. Людина має розуміти красу природи, прагнути жити в гармонії з навколишнім світом і собою. Поет звертається до нас: «Гляди ж, не проспи». Є люди, які думають, що в них все попереду, не поспішають робити добро іншим.Кожна людина — цілий світ. Людина замислюється — а чи так я живу? Що треба зробити, аби залишити по собі добру пам’ять? А сьогодні все для тебе, говорить поет, отож проживи життя гідно, достойно людини, передай нащадкам те, що дістав ти в спадок від пращурів.В. Симоненко сміливо ламав стереотипи, оспівуючи не полководців, героїв, керівників, а простих людей, які творять щоденний подвиг. Мільярди людей… усі вони неповторні й несхожі. Вони, як зірки на небі, де кожна горить незвичайним світлом. Він сміливо заявив: «На світі безліч таких, як я. Та я, Їй-Богу один». З точки зору ліричного героя, людина — це унікальна особистість з не повторним внутрішнім світом. Спеціально для неї створений весь світ, і потрібно скористатися цим даром.<span>Ця поезія спонукає до роздумів про кожного з нас: які ми є, чи відповідаємо тим критеріям людяності, які утверджує своєю поезією В. Симоненко. Треба гідно прожити життя, лишити добрий слід на землі, бо призначення людини — творити добро, жити відповідно до законів людської моралі.
</span>
Алло, добрий день! Це квартира Тарасенків?
- Так.
- Це Михайло, шкільний приятель Сашка. А можна його до телефону?
- Нажаль, Сашка немає – він зараз на тренуванні з футболу.
- Тренування проходить у нашій школі?
- Так. Воно закінчиться десь за півгодини.
- Дуже добре! То я зустріну його біля школи. Я маю повернути йому енциклопедію з історії, яку він позичав мені два тижні тому. Я захворів і не ходив до школи цей час, тож не мав змоги віддати книгу і подякувати.
- Зрозуміло. Сашко після тренування піде прямо додому, тож ти теж можеш підійти одразу сюди.
- Дякую, але я не знаю точно, де ви живете, тому я краще перестріну Сашка біля школи. А якщо раптом ми не зустрінемося, перекажіть йому, будь-ласка, щоб він мені передзвонив.
- Добре, Михайле!
- Дякую Вам!
- Нема за що.
<span>- До побачення!
z</span>
