Ранньою весною серед талого снігу крізь землю пробивається пролісок.
Перший вісник весни - невелика трав'яниста рослина. Листки зелені та довгі. Зазвичай стебло оточують два листочки. Пролісок зацвітає дуже рано. Квіти дрібні, правильної форми, подібні на зірочки. Вони є блакитні, сині, зрідка рожеві, білі. Сидять поодиноко або збираються у китиці. Завжди розташовані на верхівці стебла. Рослина наповнює повітря тонким ароматом.
Вони ростуть купками. Милують погляд перехожих.
<span> </span>
Лукаш — як антипод добра і зла, розглядається як образ талановитої людини, що має хист митця, але його засмоктують дрібновласницькі інтереси. Під впливом навколишнього середовища Лукаш поступово втрачає щедрість, щирість, ніжність почуттів. Лукаш-вовкулака — це образ, сповнений протиборства людини з собою, людини з дискомфортом душі, що приводить до трагічного її кінця.
Мавка більш близька нам, бо вона бореться за кохану людину, її духовна краса виявляється у всьому: в любові до природи, в баченні її краси, в шанобливому ставленні до старших, в готовності принести себе в жертву заради інших, в умінні прощати й вірно любити.
Любов же Лукаша не витримує перевірки буденщиною. Він не зумів захистити своє почуття. Нерішучість, безвольність, непослідовність у вчинках і почуттях, відсутність внутрішньої гармонії — це ті негативні риси його характеру, що привели його до загибелі.
Отже, Леся Українка в образі Мавки втілила свої мрії про вільне, духовно багате, гармонійне життя, а образом Лукаша ствердила думку, що людина з суперечливим характером, роздвоєною душею, дрібновласницькою психологією, обмежена і бездуховна, не має права на щастя, бо порушує своїми діями закони природи. Мавці в кінці п'єси даровано душу.
Идея повести "Захар Беркут" - надо быть патриотом своей страны. В нашем времени актуальность данной повести заключается в том, что многие люди покидает свою родину и уезжают за границу. И забывают про то, что надо любить и защищать свою страну, делать всё для её процветания.
Ось опис з тексту:
А те Хмарище було окрите гаями, справді наче хмарами. Кругом обняла його
річка з зеленими плавами, лозами й очеретами. Через річку йшла до воріт
гребелька. А ворота в Череваня не прості, а державськії. Замість ушул —
рублена башта під ґонтовим щитом, і під башту вже дубові ворота, густо
од верху до низу цвяховані. Бувало тоді, у ту старовину, таке, що і
вдень і вночі сподівайсь лихого гостя — татарина або ляха. Так над
ворітьми у башті було й віконце, щоб роздивитись перше, чи впускати
гостя до господи, чи ні. Над щитом — гостроверхий гребінь із дубових
паль, а округ хутора — годящий вал.
Климка злий самолюбий
Мати добра ласковая