На мою думку, сучасний патріотизм, це просто мода. Багато дівчат та хлопців чіпляють на себе стрічки з кольором прапору але навідь не думають, що через це можна постраждати. Вони думають тільки про те, що через нову вишиванку чи футляр для мобілки їх будуть поважати в компанії таких само дурнів, які женуться за популярністю та модою. Справжній патріотризм- він у серці, а не у новій футболці чи стрічці. Але мало хто це зараз розуміє...
У творі Івана Карпенка-Карого «Мартин Боруля» зображується образ
звичайного трудового чоловіка Мартина Борулі та його сім’ї. Але чомусь голова
сім’ї раптом переоцінив свої життєві цінності і захотів не просто жити, як
звичайна та нормальні людина із села, а отримати статус дворянина. Звичайно,
дворянський статус є несумісним зі статусом звичайного мужика, тому Мартин
Боруля намагався змінити своє життя кардинально. Наприклад, він спав зранку
довше, намагався менше працювати, хоч і не дуже комфортно себе відчував в такій
ситуації. Звичайний, хоч і заможний чоловік із села намагався бути
аристократом. Але до чого могло призвести прагнення бути не таким, як твої
батьки та прадіди?
<span>Які суперечності в житті все це може викликати? Більш того,
Мартин Боруля намагався змінити не тільки себе особисто, але і свою сім’ю.
Наприклад, дочку він хотів видати заміж за когось надто освіченого родом із
міста, навіть направив туди свого сина, щоб він знайшов сестрі такого
нареченого. Дружині своїй він забороняв багато поратися по хаті. Все це жодним
чином не покращує життя членів родини Мартина Боруля, а лишень викликає в них
подив, нерозуміння та деяку пригніченість. Хіба може такий стан речей зробити
життя цих людей кращим? Напевно, що ні. Але зі стороні все це виглядає просто
смішно та може таким чином розвеселити читачів.</span>
Драматичні твори призначені для постановки на сцені.
Ліричні твори показують настрій , переживання думки людини, а також не має сюжету та великих описів.
В епічних творах зображуються різноманітні події які в творі розкриваються.
<span> Красивий край, де підняли вгору свої шпилі стрімкі скелі Карпатських гір. Серед цих гір, у квітучій долині, лежало старовинне село Тухля. Мешканці цього села складали єдину трудову громаду, де всі мали рівні права, жили мирно і дружно, були вільними й незалежними. Звісно, керівником такої громади повинна бути наймудріша, найдосвідченіша людина. Саме таким був дев'яностолітній Захар Беркут. Він все своє життя віддав громаді, вважаючи служіння своєму народові метою життя. </span>
<span>Але не завжди все відбувається на користь громаді. І ось на Тухольщині з'явився боярин Тугар Вовк, який прагне заволодіти багатством краю, поневолити його людей. Громада на чолі з Захаром вирішує вигнати боярина із Тухольщини. У мудрого Беркута вистачило сил та енергії, щоб упоратись із цим завданням. Та, як кажуть, одна біда не ходить, а за собою веде іншу. До Карпат підступили монголо-татари, які теж намагалися заволодіти краєм. Боярин вступає з ними у змову, щоб через завойовників досягти своєї мети. </span>
<span>Неабиякий досвід Захара як стратега і тактика приходить на допомогу мешканцям села. Беркут ставить перед людьми найголовніше завдання: не відбити завойовників, а розгромити їх. Його хвилює не тільки небезпека, що нависла над Тухольською громадою, а й та небезпека, яка загрожує іншим селам. Тому він наказує людям покинути село, піти в гори, а ворогів заманити в долину. Саме під умілим керівництвом Захара громада діє так розсудливо. Йому, Беркуту, вірять і тухольці, і всі жителі усього волелюбного краю. </span>
<span>Радісно стає Захару, коли він побачив підмогу із сусідніх сіл. А який він вмілий та мудрий організатор військової оборони. Завдяки його розсудливості, правильній організації оборони, передбачливості численне військо ворога було розбите. Боєм керував Захар. Він нічого не боявся. Кулі та стріли його не брали. Скрізь було чути його спокійний, але разом з тим владний голос. Хоч ворогів було набагато більше, але тухольці перемогли. Бо керував боєм розумний та досвідчений Захар Беркут. </span>
<span>Захар — люблячий батько. Він зумів виховати сина справжнім патріотом. У першій сутичці з ворогом гине багато юнаків. Серед них, так думає Захар, і його син Максим. Тяжко переживає втрату Беркут. Але коли дізнається, що син живий, але ж перебуває в монгольському полоні, то не йме цьому віри. Він вважає, що полон — це ганьба. Дізнавшись, що син гідно поводиться у полоні, Захар трохи заспокоюється. Він готовий пожертвувати сином заради спасіння народу. Тому не погоджується обміняти свого сина Максима на боярина та бегадира Бурунду: "Нехай радше гине, мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю". Чесність Захара Беркута була однаковою як для тухольців, так і для ворога: "Беркути додержують слова навіть ворогові і зрадникові". Честь для Захара — це смисл його життя. Тому він розуміє дочку боярина Вовка Мирославу, яка просить його стати їй батьком. Свого батька вона відрікається, бо не хоче вважатися дочкою зрадника. Тільки така людина, як Захар, могла зрозуміти внутрішній стан душі Мирослави. </span>
<span>Захар Беркут був справжнім патріотом. Помираючи, він заповідає всім жити у згоді та мирі, бути дружніми, пам'ятати, що тільки разом громада здобуде перемогу. Мені подобаються такі люди, як Захар Беркут, бо саме такі люди потрібні завжди. З них ми беремо приклад, вчимося бути справжніми патріотами: вірно служити Батьківщині, цінувати гідність, згуртованість, які роблять громаду непереможною.</span>
початкове холодне ставлення батька до сина
2)батько навчає сина керувати літаком
3)акуляча бухта
4)батько зайшов у воду
5)зустріч з акулою
6)покалічений чоловік
7)тепліше ставлення батька
8)хлопчик прикладає зусиля щоб врятувати батька
9)і ось вони на літаку
10)сміливість юннака
11)настанови батька що до керування літака
12)щасливий кінець у дома