<span>«Не забувати убогих та якщо можете, по силі нагодуйте їх і подавайте милостині безбатченкам. Та вдову обороніть, не дайте більш дужим згубити людину. Ким би він не був, невинний чи винуватий перед вами, не губіть та не веліть позбуватися його; якщо і провинився хто в смерті, не плюндруйте християнської душі.» — цим він каже,що не важливо від ситуації,роду,положення у суспільстві,потрібно завжди залишатися людиною,допомагати оточуючим! Я впевнена,що у нашому житті все підвладно закону «бумеранга» — щоб ти не зробив,погане,чи хороше,воно до тебе повернеться. Тому з цим повчанням я повністю згодна!«Якщо, все ж таки, вам прийдеться цілувати хрест перед братами рідними або перед будь-ким, то насамперед запитайте власного серця, на чому ви спроможетеся стояти непохитно, і тільки-тільки після цього цілуйте. А давши клятву, не переступайте її, бо ви згубите душу свою.» Думаю це значить,що прийнявши якесь рішення та пообіцявши щось собі чи комусь іншому,потрібно цього дотримуватись і виконувати.«Повік-віків не майте гордощів у серці своєму і у розумі, а проголосіть : сьогодні я живий, а завтра помру; усі ми смертні.» Це висловлювання мені подобається більша за все,через те,що воно втілює мої рідні думки. Завжди дотримувалась правила убивати в собі гордість,особливо по відношенню до близьких та рідних , вона ні до чого тобі буде,коли ти залишишся самотнім!«Старих поважайте, неначе батька, а молодих, як братів своїх рідних.» Як би у наш час усі люди дотримувались цього правила,то були найщасливішими. Бо зараз,людей похилого віку,які декілька літ тому назад творили наше майбутнє,намагаючись зробити все,щоб нам жилось добре,багато з молоді не поважають і відносяться байдуже! Це дуже мене засмучує.«Пам’ятайте, як повчав мудрий Василь,підтягнувши коло себе юнаків: при старших варто помовкувати, премудрих уважно слухати, старшим підкорятися, із однаковими і юними мати одностайність і розмови вести без лицемірства, та якнайбільше розумом вбирати буцімто губка. Не лютувати словом, не паплюжити нікого в розмові, не сміятися забагато. Очі держати додолу, а душу ввись.» Вважаю, що це означає поважати старших, прислухатися до їх порад,з однолітками бути чесним і ставитися,як до себе! Тоді тебе будуть поважати і ти досягнеш успіху у житті!«В домі своєму не лінитесь, та за всім пильнуйте самі, не покладайтесь на Бога чи на отрока, аби не насміялися люди ні над оселею вашою, ні над вашим обідом.» Кажучи іншими словами,місце,де ти живеш-твій показник тебе для оточуючих. Не потрібно на когось сподіватись,чогось чекати,а робити все самому. Ненавиджу безлад,він не дає змоги вільно пересуватися,відчувати себе у затишку. Тому підтримує це повчання та дотримуюсь його,чого раджу кожному. Кожна річ повинна мати своє місце!«Обману остерігайтесь,та пияцтва, та облуди, від того душа ваша гине і тіло.» Ще ніколи,за всю історію людства, брехня,пияцтво,блуд не приносили нічого гарного. У брехні ти путаєшся та з часом забуваєш,що є справжнім,а що ні. Пияцтво та блуд знищують твоє здоров’я, що не робить тебе щасливішим.«Куди б ви не вертали стежину рідною землею, не давайте творити зло та шкоду отрокам своїм ні у селах, ні у посівах, щоб люди не проклинали вас. А куди б не прийшли та де б не затрималися, наситьте та напийте нужденного.» Де не був би ти,не має значення, чи твоє це рідне село,чи чуже,допомагай людям і вони допоможуть тобі. Тоді у будь-якому місці будеш почувати себе в затишку та теплі))«Хвору людину провідайте. Небіжчика проведіть в послідню дорогу, адже усі ми смертні.» Це повчання про те,що не потрібно залишатися байдужим до людей з проблемами,бо ви теж можете опинитися у такій ситуації і залишитись самотнім у ній!<span>«Щонайбільше поважайте гостя, звідкіля б він до вас не прийшов: простий або вельможний, або посол; якщо не маєте змоги по шанувати його подарунком, то хоча б пригостіть його їжею та питтям, адже він, пересуваючись далі, возвеличить вас у всіх землях доброю або злою людиною.» Думаю,що це значить,що потрібно з повагою та обережність ставитися до незнайомих людей. Адже відомо,що слава завжди йде попереду людини.</span></span>
В одной сказочной стране была радужная вода. Называлась она радужной потому что если приглядеться в неё то можно заметить что она такого цвета как и радуга! Как то раз, пошли ребята на день рождение к ангелу. Подарили много чего, и шарики, и зонтик, и ободки. Как ребята подарили подарки, ангел повел их в его тайную комнату. В этой тайной комнате была радужная вода! Ребята решили попробовать её на вкус! На вкус она была как апельсин. Они долго думали для чего эта радужная вода нужна. (Ну а концовку сама придумай))) всё таки твоя сказка)))
Поема відомого українського поета Миколи Вороного «Євшан-зілля» розповідає про цікаві сторінки історії України, які стосуються княжої доби, про долю половецького юнака, який забув свою Батьківщину, потрапивши у полон.
Така біда, як неволя, полон, а то й просто необхідність жити в чужих краях, не обходила українців багато століть. У полон до ворога вони потрапляли, захищаючи рідну землю або приймаючи участь у визвольних воєнних походах. Довгий час наш народ поневолювали під час набігів кримські татари, турки та інші вороги. Вони плюндрували нашу землю, брали у полон чоловіків, забирали в неволю дітей та жінок. Діти, які росли на чужині, часто забували свою Батьківщину, а інколи навіть ставали воїнами у ворожому українцям війську.
«ЗИМОВИЙ ЕТЮД» ВОЛОДИМИР ПІДПАЛИЙ «Зимовий етюд» Володимир Підпалий написав 25 січня 1968 року. «Зимовий етюд» Володимир Підпалий аналіз вірша Тема — Зображення краси зими Жанр — Етюд Ідея — Возвеличення зими в Україні Ліричний герой вірша «Зимовий етюд» настільки щирий і переконливий, що навіть будь-який читач змушений буде впустити у своє серце любов і тепло. «Зимовий етюд» Підпалий Трішки туману і трішки інею, неба льодинку холодну — на шлях… Вечір, мов казка, над Україною казка, як вечір, аж синьо в очах… Там, за тополями, за огорожами, де місто тікає на ніч в степи — все запорошене, все насторожене, вся Україна заслухалась — і не спить… На початку цього вірша послідовно, немов з окремих частинок-штрихів, оформлюється загальна картина зимового вечора: туман, іній, холодна льодинка… Але ліричний герой сприймає цей звичайний вечір як щось виняткове й небуденне. Його душу наповнює радісне піднесення, навіяне красою рідної України. Воно образно виражається у грі слів: «вечір, мов казка» і «казка, як вечір». Зі звичайного цей зимовий вечір перетворюється на казковий — коли все довкола стає загадковим, а герой сповнений передчуттям дива. Не випадково у другій частині твору перед нами постає жива, немов справді казкова, картина природи. Серед використаних автором художніх засобів переважає персоніфікація. Цей засіб не лише сприяє поетичному олюдненню довкілля: «місто дихає у степи», «все насторожене», «Україна заслухалась і не спить». Усе, що помічає ліричний герой, живе в єдиному злагодженому ритмі, складаючи разом привабливий одухотворений образ Батьківщини.
<span>древние греки вымерли... некому верить в их богов... современные греки мало имеет отношение к тем грекам... но античные греки оставили великое наследие культурное... а вот христиане пока что ничего не произвели кроме мерзостей.. </span>
У «Думі про козака Голоту» розкривається одна зі сторінок історії українського народу — боротьба проти татарських нападників. Події, які змальовані в думі, стосуються XVI—XVII століть. У ті далекі буремні часи татарські й турецькі військові загони часто нападали на українські села й міста, грабували їх, а людей забирали в полон і продавали на невільницьких ринках. Але український народ не корився жорстоким нападникам, мужньо боровся проти них. У цій звитяжній боротьбі особливо відзначилося козацтво. Як своїх вірних захисників народ оспівав козаків у багатьох думах.Одним із таких улюблених героїв є козак Голота. Читаючи думу, ми дізнаємося, що козак Голота небагатий. На ньому свита з грубого сукна («семиряга»), «шапка-бирка, зверху дірка, травою пошита, вітром підбита», на ногах — онучі «рядняні» й постоли в’язові. Зовсім небагаті шати! Та незважаючи на свою бідність, козак дбає про те, щоб бути гідним захисником вітчизни. Він має і «коня вороного», і «ясненьку зброю». Він мужній, сміливий, відважний: «не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота». Разом із тим він чесна, справедлива, миролюбна людина: «ні города, ні села не займає». Це справжній захисник рідної землі, народний герой, що вміє постояти і за свою честь, і за свій народ.Він є уособленням військової доблесті й честі, мужності та лицарства. У такому змалюванні козака відбито всенародну любов і пошану українського народу до свого захисника. З’ясувавши хижий намір свого ворога — багатого татарина, шо хотів захопити козака й продати його в неволю, — Голота вбиває татарина в чесному відкритому поєдинку. У «Думі про козака Голоту» народ прославляє перемогу мужнього, сміливого козака над нападником-татарином і висловлює своє одвічне заповітне бажання, щоб козаки завждиХороші мислі малиІ неприятеля під ноги топтали.Прочитавши «Думу про козака Голоту», я зрозуміла, яке міцне коріння мас наш волелюбний народ. Дух справжнього козацького лицарства, мужності й відваги жив і живе у нашому народі. Козак Голота не може не сподобатись. І військовою вправністю, й чесністю, й доблестю він викликає повагу й захоплення.<span>Цей образ учить нас любити нашу прекрасну Батьківщину, як зіницю ока берегти її честь і незалежність, як це зумів зробити герой народного епосу — славний козак Голота, подвигом якого захоплюється не одне покоління його нащадків.</span>