<span>Трудно описать, что такое счастье вообще. Это, наверное, то
состояние души, когда мир вокруг в ярких цветах и улыбка не исчезает с
лица. Как приятно делать счастливым других, дарить свое добро, помогать и
просто осознавать, что в наших собственных силах сделать свою жизнь и
жизнь других людей хоть чуточку лучше.В рассказе Алексея Стороженко
“Сокровище” счастье само пришло к лежебоки Павле, который ничего не
делал, а только спал. Но то условное счастью, за ним стояла тяжелый труд
других людей ради удовольствия Павлуши. А вот в рассказе “Цвет счастья”
Б.Лепкого маленький мальчик сам решил искать загадочную цветок счастья,
хотя она, по рассказам мамы, далеко. Он глубоко верит в волшебную силу
цветка счастья, стремится ее найти, не боится никаких препятствий; он
мечтатель. Герой познает жизнь, не оставляет надежды найти цветок
счастья. Уже сам поиск делает его счастливым.<span>Итак, не моему мнению, счастье - это найцініший скраб, и конечно же оно не приходит само, а часто достается тяжелым трудом.</span></span>
Ответ:
Метонімія (грец. μετωνυμία — перейменування) — це слово, значення якого переноситься на найменування іншого предмета, пов'язаного з властивим для цього слова предметом за своєю природою.
Объяснение:
1.Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старiй матросцi, що була колись
голубою, а тепер стала сiра, та ще в дядьковiй Кириловiй дiжурцi. Тiй
дiжурцi, як казав дядько, було "сто лiт", i не рвалася вона лише тому, що
зашкарубла вiд давньо? мазути. Не брали ?? нi дощi, нi снiг, анi сонце.
Пахла дiжурка паровозом. Уночi вона нахолоняла, а вдень аж димувала на
сонцi, пахла ще дужче i пекла плечi та спину.
Климко жив удвох з дядьком Кирилом, вiдколи осиротiв. Жили вони в
залiзничному барацi при самiсiньких колiях. I коли мимо гуркотiв важкий
ешелон, барак теж нiби зривався з мiсця: двигтiли стiни, дрижала пiдлога,
бряжчали шиби у вiкнах, а барак мчав i мчав. Потiм, коли ешелон даленiв,
гуркочучи тихiше й тихiше, барак знову зупинявся i стояв, як i ранiш, i
пiд вiкнами в нього знову цвiрiнчали горобцi.
2.К лимко й не боявся ночей, тому що барак майже нiколи не спав увесь. У
ньому жило багато людей, всi вони працювали на станцi?, ходили на роботу i поверталися з не? хто коли, отож у барацi хтось та не спав. До того ж
стояв барак у такому веселому мiсцi, що його з усiх бокiв осяювали вогнi -
зi станцi?, з вагоноремонтних майстерень та вiд шахти, - i вiн плив щоночi
в тих вогнях, наче корабель у срiблястому морi.
Діаманта (Михайла и Сави)з повісті (Земля) Ольги Кобилянської
<span> Пройдуть роки. Життя героїв складеться по-різному. Дядько Чепіжний впаде у одну з ям, які викопував для звірів. Він теж буде немічний і , можливо, почне співчувати старому вовкові. Настануть спокійні дні для Сіроманця, він житиме у Сашка. Сусіди, бачачи лагідний характер вовка, перестануть боятися його. Галя стане ветеринаром. Вона залишиться працювати у рідному селі. Лікуватиме хворих тварин. Сашко вивчиться на лісника. Здійсниться його мрія. Він зі своїм Сіроманцем стане надійним захисником і охоронцем лісу.</span>
