Повість Андрія Чайковського “За сестрою” служить відмінним прикладом історичної повісті, в якій розкриваються дивовижні часи нашої української історії. Цю повість я прочитав просто-таки на одному диханні, вона стала для мене напрочуд цікавою та захоплюючою. Важливим фактором на користь саме такого ставлення до цієї повісті з мого боку став факт того, що в ній було розглянуто і які дійові особи там були показані. Безумовно, там багато цікавих героїв, які викликають увагу і непідробний інтерес. Але, звичайно, самим цікавим і близьким мені
по духу є головний герой цієї повісті Павлусь.
Що ж такого особливого в Павлусі, що він мені настільки сильно сподобався і запам’ятався? Що ж, в ньому дуже багато позитивних рис і характеристик. По-перше, він надзвичайно сміливий чоловік. Зі змісту повісті відомо, що йому було всього 15, коли на українську землю прийшли монголо-татарські загарбники. Він пережив безліч бід і проблем, але не зневірився. І коли монголо-татари захопили його сестру і вивезли її в Крим, Павлусь, незважаючи на свій вік, жодного разу не сумнівався в тому, що її потрібно терміново рятувати і визволяти з того полону, в якому вона опинилася.
Для цього він проробив великий шлях, спілкувався з різними людьми, боровся з серйозними проблемами і неприємностями. Тим не менш, в певний момент йому вдалося впоратися з усіма проблемами і він успішно досяг поставленої мети. Звичайно, він не зміг би цього зробити без сильного і міцного внутрішнього стрижня, характеру. Крім того, хотілося б зазначити іншу, як мені здається, надзвичайно важливу характеристику цього молодого хлопця. Вся справа в тому, що він не відмовився від православного християнства, хоча дуже довго і часто перебував серед мусульман. Він залишився вірною своїй вірі людиною. Хіба це не можна назвати подвигом? Я думаю, що з упевненістю можна. В таких обставинах, в яких він був, було вкрай складно не піддатися на спокусу спростити своє життя та стати мусульманином. Тим не менш, він утримався від такого рішення, тому що розумів всю відповідальність перед своєю вірою і країною. І це говорить про нього з дуже хорошого і правильного боку, як про людину високих моральних якостей.
У цій повісті є багато цікавих і приємних героїв. Але, я думаю, багато людей погодяться, що самим яскравим і цікавим серед них усіх є Павлусь. Він має неповторні людські якості, запам’ятовується всім читачам, а тому на тлі інших героїв цього твору виглядає найбільш приємно.
Я свій брала з якогось сайту в інтернеті тому тримай.
1. Аби вовк ситий і коза ціла.Бере вовк, та й вовка візьмуть.Великій череді вовк не страшний.Дружній череді вовк не страшний.Вовка в кошару не впускай.Вовка за вухо не втримати.Вовка не треба кликати з лісу, він сам прийде.Вовка ноги годують.Вовка пастухом не ставлять.Вовка пустили в обору, а козла в город.Вовка боятися - в ліс не йти.Вовка як не годуй, а він усе в ліс дивиться.Скільки вовка не годуй, а він у ліс дивиться.Вовк змінює шкуру, але ніколи свою натуру.Вовк линяє, а вдачі не міняє.Натура вовка тягне до лісу, а музиканта — до корчми.Вовка в плуг, а він глядить у луг.Вовк в овечій шкурі.Бере вовк і лічені вівці.Вовк вовка в яму не втрутить.Вовк лисиці не рідня, та повадка одна.Вовком орати не будеш.Вовк вовчу думку має.Вовк старіє, але не добріє.Вовк і з лісу вівці бере.Вовк собаки не боїться, але не любить, як він гавкає.Не научиш вовка орати.Впустив вовка до стайні.Дружба з вовком вилазить боком.Е, ти ще не бачив смаленого вовка.Лихо вовкові: зачинили його між вівці.З вовка кепський пастух, а з п'яниці — війт.З вовком дружи, а камінь за пазухою держи.З вовком до паю не ставай.З вовками жити — по-вовчому вити.Або з вовками жити і по-вовчому вити, або з'їденим бути.І вовк свої вовченята любить.Із нехотя з'їв вовк порося.І на вовка буває пригода.Кажуть на вовка: гладкий, а він тиждень не їв.Кликав вовк козу в гості, але та йти не хоче.Коли йдеш до вовка на обід, бери пса з собою.Ми про вовка, а вовк суне.За вовка помовка, а вовк іде.За вовка помовка, а заєць кобилу з'їв.За вовка помовка, а то лис кобилу стис.Про вовка помовка, а чорт пана несе.Не буде з вовка баран.Не за те вовка б'ють, що сірий, а за те, що овечку з'їв.Не такий вовк страшний, як його малюють.Лоша — вовкові паска.Не спиться вовку під селом.Не сунься у вовки з кобилячим хвостом.Туди вовка не тягне, де нічого не пахне.Нюхом вовк ситий не буде.Обійдеться без вовка у кошарі.Який чорт вовком орав, такий в його й хліб їв.Хоч вовки кобилу з'їли, так ми воза не дали.Хоч кобилу вовки з'їли, так голоблі цілі.Хто вродиться вовком, тому бараном не бути.Переказами вовк не ситий.Пізнати вовка по голосу.Пішов вовк по вовну та й сам остався стриженим.Пішов вовчими стежками.Повадиться вовк у кошару ходити, поки все стадо забере.Пожалів вовк кобилу: залишив тільки хвіст та гриву.Солі вовку на хвіст насипав.Такий сторож з вовка при вівцях, як з кози при капусті.Тобі, вовче, кози пасти.Тобі що сіре, те й вовк, що куце, те й заєць.То вже велика біда в лісі, як вовк вовка їсть.Уже воно щось є: коли не вовк, то бура сучка.Утікав від вовка, а натрапив на ведмедя.<span>Хоч і говорім за вовка, та його не болить головка.</span>Тут много, так что выбор широкий
Дружба - як діамант. І кощтує дорого, і зустрічаєтся рідко, і підробок дуже багато. Дружба - це почуття, яке можуть відчувати тільки справжні друзі між собою. Але, на жаль, інколи дружба - не дружба, а тільки підробка. Якщо людина не відчуває справжньої дружби до іншої людини, то це просто підробка дружби, як підробка діаманту. А справжній дружбі немає ціни. Вона безцінна. І красива.
Тема, ідея, проблематика та жанр комедії «Хазяїн» І. Карпенко-Карого
Тему комедії «Хазяїн» Карпенко-Карий визначив сам. Це показ людської любові, пристрасті до збагачення, «без жодної іншої мети. Стяжания для стяжания!» І розкрито цю тему на фоні бурхливого розвитку капіталізму на півдні України в 90-х роках XIX століття.
Драматург нещадно викриває і засуджує капіталістичні взаємини між людьми, де все підкорено владі «безсердечного чистогана», де в «корені лежить неправда, зло». Разом з тим автор комедії утверджує, висловлюючись його власними словами, «ідею любові, ідею щастя, ідею економічного благосостоянія свого народу». І. Карпенко-Карий переконаний, що в майбутньому запанують «вищі ідеали загального добра», зникнуть причини, які породжують егоїзм, жадібність і ворожнечу між людьми.
Усі сюжетні лінії і колізії п'єси тісно переплітаються і становлять основу її драматичного конфлікту.
В основі драматичного конфлікту лежить суперечність між безмежною жадобою наживи мільйонера-землевласника і тим, що, за влучним висловом одного з персонажів, «не може разом все ковтнути».
У комедії широко, з глибоким знанням показано рух «хазяйського колеса» капіталіста-аграрія, майстерно розкриті його економічні стосунки, способи і прийоми наживи. Але це тільки типові обставини, у яких розкриваються типові характери. У центрі ж уваги драматурга стоять моральні, етичні й психологічні конфлікти, породжені цими стосунками.
Звідси випливає і проблематика твору. Автор порушує, перш за все, морально-етичні питання: добраі зла (хазяїн переступив межу зла, його девіз — аби бариш, то все можна); честі і совісті (навіть Пузир дбає про зовнішні ознаки своєї честі, часто говорить — «не робіть безчестя», «врятуйте мою честь», хоч за іншими такого права не визнає, як, наприклад, за помічником економа Зозулею); кохання (Соня, Калинович, Чоботаренко).
Порушуються в комедії й інші проблеми: батьків і дітей, освіти, культури, духовності; проблема пошуків молодим поколінням шляхів у житті.
Що стосується жанру «Хазяїна», то сам Карпенко-Карий неодноразово вказував на жанрову визначеність «Хазяїна»: «Я пишу нову комедію «Хазяїн»; «уже кінчаю нову комедію «Хазяїн»; «Я сам бачу, що це найкраща моя комедія». Ще одне визначення — «зла сатира».
