1. Аби вовк ситий і коза ціла.Бере вовк, та й вовка візьмуть.Великій череді вовк не страшний.Дружній череді вовк не страшний.Вовка в кошару не впускай.Вовка за вухо не втримати.Вовка не треба кликати з лісу, він сам прийде.Вовка ноги годують.Вовка пастухом не ставлять.Вовка пустили в обору, а козла в город.Вовка боятися - в ліс не йти.Вовка як не годуй, а він усе в ліс дивиться.Скільки вовка не годуй, а він у ліс дивиться.Вовк змінює шкуру, але ніколи свою натуру.Вовк линяє, а вдачі не міняє.Натура вовка тягне до лісу, а музиканта — до корчми.Вовка в плуг, а він глядить у луг.Вовк в овечій шкурі.Бере вовк і лічені вівці.Вовк вовка в яму не втрутить.Вовк лисиці не рідня, та повадка одна.Вовком орати не будеш.Вовк вовчу думку має.Вовк старіє, але не добріє.Вовк і з лісу вівці бере.Вовк собаки не боїться, але не любить, як він гавкає.Не научиш вовка орати.Впустив вовка до стайні.Дружба з вовком вилазить боком.Е, ти ще не бачив смаленого вовка.Лихо вовкові: зачинили його між вівці.З вовка кепський пастух, а з п'яниці — війт.З вовком дружи, а камінь за пазухою держи.З вовком до паю не ставай.З вовками жити — по-вовчому вити.Або з вовками жити і по-вовчому вити, або з'їденим бути.І вовк свої вовченята любить.Із нехотя з'їв вовк порося.І на вовка буває пригода.Кажуть на вовка: гладкий, а він тиждень не їв.Кликав вовк козу в гості, але та йти не хоче.Коли йдеш до вовка на обід, бери пса з собою.Ми про вовка, а вовк суне.За вовка помовка, а вовк іде.За вовка помовка, а заєць кобилу з'їв.За вовка помовка, а то лис кобилу стис.Про вовка помовка, а чорт пана несе.Не буде з вовка баран.Не за те вовка б'ють, що сірий, а за те, що овечку з'їв.Не такий вовк страшний, як його малюють.Лоша — вовкові паска.Не спиться вовку під селом.Не сунься у вовки з кобилячим хвостом.Туди вовка не тягне, де нічого не пахне.Нюхом вовк ситий не буде.Обійдеться без вовка у кошарі.Який чорт вовком орав, такий в його й хліб їв.Хоч вовки кобилу з'їли, так ми воза не дали.Хоч кобилу вовки з'їли, так голоблі цілі.Хто вродиться вовком, тому бараном не бути.Переказами вовк не ситий.Пізнати вовка по голосу.Пішов вовк по вовну та й сам остався стриженим.Пішов вовчими стежками.Повадиться вовк у кошару ходити, поки все стадо забере.Пожалів вовк кобилу: залишив тільки хвіст та гриву.Солі вовку на хвіст насипав.Такий сторож з вовка при вівцях, як з кози при капусті.Тобі, вовче, кози пасти.Тобі що сіре, те й вовк, що куце, те й заєць.То вже велика біда в лісі, як вовк вовка їсть.Уже воно щось є: коли не вовк, то бура сучка.Утікав від вовка, а натрапив на ведмедя.<span>Хоч і говорім за вовка, та його не болить головка.</span>Тут много, так что выбор широкий
<span>Половецькому юнакові про рідну землю
нагадало чарівне степове Євшан-зілля. Українці, які не зі своєї волі
ставали вигнанцями, розлучалися з рідною землею, брали з собою у далеку,
часто важку дорогу те, що могло нагадувати про батьківський край:
вишивані рушники і сорочки, насіння чорнобривців та інших квітів. </span>Узявши за сюжетну основу легенду з Галицько-Волинського літопису про те,
як князь Володимир Мономах під час походу взяв у полон сина
половецького хана, М. Вороний створив цілком оригінальний художній твір.
Володимир Мономах залишив хлопця на чужині, в Києві. За гарну вроду
хлопця оточили розкошами й увагою, тому він швидко забув рідний край і
батька. Але старий хан журився й плакав за своєю дитиною, не спав, не їв
і, врешті, спорядив до Києва гудця, який мав пробудити пам'ять хлопця,
нагадати, де його земля. Але умовляння не діють, навіть пісні (ані про
волю половецьку, ані материна колискова!) не справляють враження на сина
половецького хана.
українці бережуть свої пісні та передабть їх з покоління в покоління бо ці пісні унікальні вони передають радість та щастя або навпаки передають тугу и горе і тому всім слід шанувати свої пісні
«Життя лиш доти має вартість, – говорив він частенько, – доки чоловік може помагати іншим. Коли він стає для інших тягарем, а хісна не приносить їм ніякого, тоді він уже не чоловік, а завада, тоді він уже й жити не варт. Хорони мене боже, щоб я коли-будь мав статися тягарем для інших і їсти ласкавий, хоч і як заслужений хліб!»
Я зробив те, що кождий на моїм місці зробив би
будь певний, що скоро се коли-будь буде в моїй силі, то боярин Тугар Вовк