Павлусь — пятнадцятирічний хлопець, представник славного козацького роду Судаків. Риси характеру Павлуся Вольові якості: а) цілеспрямованість і наполегливість; б) мужність і витримка; в) незламність і твердість; г) готовність на самопожертву; д) велика сила волі; е) ненависть до гнобителів українського народу, зрадництва. Розум і кмітливість: а) володіння зброєю; б) застосування знань, отриманих від діда Андрія і козаків. Почуттєві риси: а) справедливість; б) вірність; в) сердечність і доброта; г) гордість; д) кмітливість і винахідливість; е) любов до сестри, родини, рідного краю; є) вміння реально оцінювати ситуацію.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/za-sestroyu-harakteristika-pavlusya/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Мова творів Панаса Мирного завжди вражає чіткістю, образністю, багатством народнопоетичних синонімів, приказками, прислів'ями. Тому досліджувати мову творів письменника надзвичайно цікаво.
Літературознавці підрахували, що у своїх творах митець використав понад п'ятсот прислів'їв та приказок. Чому? Мабуть, тому, що письменник з юнацьких літ цікавився українським фольклором, знаходив у ньому живу історію мови свого народу, його світогляд, бо прислів'я та приказки кожного народу тісно пов'язані з особливостями його життя, світосприйманням.
Роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" має дуже багату й образну мову, яка містить багато прислів'їв та приказок. Прислів'я у романі допомагають змістовніше розкрити риси характеру героїв, їх поведінку. Так, наприклад, коли селяни говорять про аморальний спосіб життя Чіпки, автор використовує і прислів'я: "Ні вже: не буде добра з такого! Горбатого могила справить!" Прислів'я підкреслює, що таке неможливо змінити, що ніяким словам вірити не можна, бо людина не відає, що робить.
А прислів'я "Щоб його з дужчими не битися, а з сильними не позиватися" ілюструє тезу про соціальну несправедливість і нерівність тогочасного життя.
Знайдемо ми у творі навіть синонімічні ряди близьких за змістом прислів'їв та приказок, які іноді і стоять поруч. Наприклад, коли Мотря характеризує Явдоху (матір Галі), то думає про Галю та її матір: "Яка мати, така й дочка: яблуко від яблуні недалеко одкотиться". Синонімічні ці прислів'я підкреслюють, що у дітях повторюються характери батьків.
Прислів'я-синоніми "Не підмажеш — не поїдеш", "Суха ложка рот дере" характеризують хабарництво. Панас Мирний, характеризуючи здирство судових чиновників, вкладає їх в уста Пороха.
У мові роману "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" багато синонімічних рядів, які тісно пов'язані з основною ідеєю та темою роману. Наприклад, про залежність селян від землі використано такі прислів'я: "Без землі життя нема", "Без землі — нема волі", "Риба без води, а чоловік без землі — гине". А складність життя підкреслюють прислів'я: "Життя — що стерняста нива: не пройдеш, ноги не вколовши", "Життя зжити — не поле перейти".
У романі Панаса Мирного деякі прислів'я зазнають певних змін. Наприклад, прислів'я "Що можна мамці, того не можна ляльці" у письменника вжите у такому вигляді: "Що можна лялі, того не можна мамі". А характеризуючи Мотрю, автор пише: "Не судилося Мотрі щастя. Не зазнала вона його змалку; не бачила дівкою, жінкою; не сподівалась замужньою вдовою". Це нагадує нам прислів'я "Не було добра змалку, не буде й д'останку". А прислів'я "Не несися високо, бо погано низько падать" з уст Мотрі звучить так: "Не високо лишень несися, сину, а то як прийдеться падати...".
Отже, прислів'я та приказки, вжиті автором у творі, відтворюють народну мову, підкреслюють вікові спостереження народу над тими чи іншими рисами характеру людей, чи їх відношення до навколишнього світу. А мову роману "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" вони роблять багатою, емоційно насиченою.
Ответ:
Михайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем’яна, любимої ним бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші… Світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята.
Объяснение:
<span>«Життю — ні кінця, ні начала», — пише Борис Олійник у своєму вірші. Зразу ж зміст і значення того описаного поетом вибору виносяться далеко за межі окремої ситуації, окремого життєвого епізоду. У своєму вірші поет говорить про вибір, а про вибір — світогляду, життєвої позиції, філософії.
Зрештою, антитеза в цій поезії проста:
Один передбачливо очі
Прикрив ще за крок від межі,
Ввійшовши клітиною ночі
Тихенько: чи жив, чи й не жив?
А інший — на кроки не міряв:
Летів, і гримів, і… згорів,
І люди відкрили в сузір’ях
Зіницю нової зорі.</span><span>Антитеза проста, але вибір не простий. Антитеза проста, але вибір дійсно вічний. Це одвічне протиборство активного життя, діяльності, прагнення й «Я тихенького» існування. Імовірно, лукавить людина, яка стверджує, що ніколи не хотілось комфортного, безпечного, стабільного, оцього «тихенького» буття. Але люди, які все-таки роблять інший вибір. До таких належить і ліричний герой поезії Бориса Олійника.
Хочеться написати, що кожен має жити повно, насичено… Ате я цього не пишу. Поезія Олійника «Вибір», на мою думку, не заклик до дії, а заклик до роздумів. Бо не кожен в змозі подужати оце насичене життя і існування. Кожне « гримів, …згорів» вимагає внутрішньої відповідальності й сили духу, що має не кожен. Відтак цей вибір, навіть вибір, залишається відкритим протягом досить часу — аж допоки людина не зрозуміє для себе: чи стане сил, чи стане волі?</span>Що ж до власного вибору, ліричний герой поезії Бориса Олійника висловлюється однозначно, бо він свій вибір вже зробив:<span>Я б вибрав найвищу почесть:
У чистім і чеснім бою
На чорному мармурі ночі
Зорю записати свою!</span>Мені подобається, що цей вірш прочитується не як «мій вибір правильний, відноситься до такої життєвої позиції, бо кожен має так жити, а прочитується як подумай! І обери сам для себе». Відтак, повторююсь, ця поезія видається мені закликом до пошуку власного вибору. Сміливо винісши фразу «мій вибір» у заголовок твору, я тепер навіть розгублений, що я можу сказати про свій Вибір? Адже мій вибір тільки формується, тільки шукаю, намагаюсь розібратися в собі. І тепер, коли настає час написати свій вибір, нехай це тільки шкільний твір, я зупиняюсь і застигаю над рядками. Але ж, думаю я собі, не робити ризикованих поспішних висновків — теж втіха мого вибору. І заспокоююсь. Мені так само хотілося б прожити повне життя. Але з іншого боку я можу відверто зізнатись, що мені хочеться уникнути зайвого ризику, не хочеться робити імпульсивних вчинків, приймати спонтанні рішення, тим більше — не хочеться, щоб через моє «летів, і гримів, і горів» страждали мої близькі, адже нам так важливо знати, що рідні в безпеці.Можливо, і часи змінюються, а можливо, змінюються люди. Можливо, і люди, і тім завжди однакові, просто я намагаюсь виправдати свою не повну готовність , а тим більше — «згоріти». Але ж «жити спішити треба», писав інший класик, української літератури, із цими рядками я повністю згоден. Мабуть, дійсно поспішати жити, але у житті не варто поспішати робити свій вибір, аби він лишився Вибором.<span>
</span>
1. Ірина Семенівна була вчителькою:
а) ботаніки;
б) зоології;
в) географії.
2. Герої твору — вже учні класу:
а) п’ятого;
б) шостого;
в) сьомого.
3. Ірина Семенівна називала учнів:
а) «діточками»;
б) «лапочками»;
в) «зайчатами».
4. Яку колекцію вчителька зобов’язала зібрати школярів улітку?
а) Лікарських трав;
б) комах;
в) листя дерев.
5. З яким запитанням звернувся Митько до вчительки?
а) «А як оформляти цю колекцію?»;
б) «А можна вдвох збирати одну колекцію?»;
в) «А що повинна містити ця творча робота?
