«Енеїда»<span> І. П. Котляревського — найвизначніша віха в становленні нової української літератури. Перша друкована книга, написана живою мовою, перша високохудожня національна поема, що своєю появою засвідчила початок нової доби у розвитку українського письменства, була покликана до життя самою дійсністю, породжена довготривалою національно-визвольною боротьбою українського народу, багатовіковим поступом його культури. </span>
<span>«Енеїду» сміливо можна назвати своєрідною енциклопедією українського побуту кінця XVIII — початку XIX ст. Енциклопедією не поважно-героїчною, а гумористично-сатиричною, що відповідало водночас і образному травестійно-бурлескному жанру, і національному характеру українського народу. </span>
<span>Письменник відходить від Вергілія, грунтує свій сюжет на національних явищах, показує цілий період життя, народний побут і вітчизняну історію, безпосередньо гетьманщину. Поема Котляревського чарує нас барвистим українським колоритом, безліччю ситуацій і образів, узятих із живої дійсності, історичного минулого. Дотепи сповнені народної мудрості, вони влучні, чисто «земні», національні. Перед нами одна за одною проходять яскраві, широко схоплені, правдиво відтворені картини національного побуту, риси народного світогляду, народного гумору. Ось, приміром, як троянець Котляревського поводиться після бенкету в Дідони: </span>
<span>Еней на піч забрався спати, </span> <span>Зарився в просо, там і ліг; </span> <span>А хто схотів, пішов до хати, </span> <span>А хто в хлівець, а хто під стіг. </span>
<span>Величезне значення для письменника мали національні джерела, український фольклор, народні перекази, анекдоти, дотепи. Сам поет говорив про наполегливе шукання ним саме таких джерел: «Піду я до людей старих... І порошу їх розказати, що чули од дідів своїх; я, може, що-небудь прибавлю, переміню і що оставлю, — писну, як од старих чував...» </span>
<span>У своїй поемі Котляревський широко застосовує прийоми українського народного віршування, творчо використовує різдвяні та великодні вірші, інтермедії та інтерлюдії. Тут і багатющі скарби народної поезії пафос козацьких літописів, і традиції «мандрованих дяків», і поетично-філософські настанови Г. Сковороди з його мужнім відстоюванням прав і гідності «чорного народу», з його огидою до всіляких «трутнів і п'явок».</span>
Ваня та Олена пішли в ліс за грибами. Раптом вони зустріли знайомого детектива Алекса. - Що сьогодні з вами сталося? - Сьогодні я затримав небезпечного злочинця Джеймса Томбері. Він переховувався під маскою вашої бабусі. Тоді Ваня та Олена вирішили стати детективами. Вони побачили на гілці ялини оголошення: «Пропала собака. Довга шия, короткий хвіст. По кличці Жора ».
Вони відразу ж приступили до пошуків пропажі. Розпитали перехожих і господаря собаки. Від них діти дізналися, що цуценя весь день гуляв на полі. Вони відразу ж поспішили на те поле. Там вони побачили собачі сліди. Вони пішли по цих слідах на цій дорозі вони зустріли свого сусіда Брайана з тією собакою. Брайан довго не погоджувався віддавати пса, але хлопці переконали його зробити це. - Адже ти не хочеш, щоб тебе всі вважали злодієм? , -сказав Ваня. - Тобі буде соромно дивитися людям в очі. - Так-так, і особливо господареві цієї милої собачки. - Додала Олена. Хіба тобі не шкода і цього нещасного песика? Подивися, він сумує за своєму господареві ... Тут Брайан не витримав, засунув хлопцям поводок і втік. Йому було і соромно, і шкода. Більше він ніколи не брав чужого.
Тому що автор на перше місце ставить події, які відбуваються в Україні, ту жахливу картину, кров чотирьох братів. Щоб ми, читачі, розуміли, що кров ллється не просто так, а за Батьківщину.
<span>1 Багалій Д. Нарис української історіографії. К.,1925, Вип. 2. 2. Возняк М. Історія українського письменства. Львів, 1922. 3. Грушевський М.С. Об украинской историографии XVIII века // Известия АН СССР: Отделение общественных наук. Москва, 1934. N3. 4. Дзира Я.І. Самійло Величко та його літопис // Історіографічні дослідження в Українській РСР. К., 1971. 5. Дорошенко Д. Нарис історії України: У 2 т. К., 1991 , т. 2. 6. Луценко Ю. Літопис Г.Грабянки в працях дожовтневих дослідників // Рад. літературознавство. 1988. N 8. 7. Драгоманов М. Вибране. К., 1991. 8. Иконников В.С. Опыт русской историографии. К., 1908. Т.2. Кн.2. 9. Історія української літератури: У 8 т. К., 1967, Т.1. 10.Колесса Ф. Українська народна словесність: Загальний огляд та вибір творів. Львів, 1938. 11. Крекотень В. Сказання про війни козацькі та його автор // Київ. 986. N 10. 12. Летопись Самоила Величка. К., 1851. Т.2. 13. Марченко М.І. Українська історіографія (з давніх часів до середини XIX віку). К., 1959. 14. Мишанич О.В. Українська література другої половини XVIII ст. і усна народна творчість. К., 1980. 15. Летровський М.Н. Нариси з історії України. К., 1940. І6. Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. К., 1979. Т.1. 17.Франко І. Зібрання творів: У 50 т. І8. Чижевський Д. Історія української літератури. Нью-Йорк, 1956. 19. Шевчук В. Самійло Величко та його Літопис // Величко Самійло. Літопис. К., 1991, Т.1.</span>