<span>«Життю — ні кінця, ні начала», — пише Борис Олійник у своєму вірші. Зразу ж зміст і значення того описаного поетом вибору виносяться далеко за межі окремої ситуації, окремого життєвого епізоду. У своєму вірші поет говорить про вибір, а про вибір — світогляду, життєвої позиції, філософії. Зрештою, антитеза в цій поезії проста: Один передбачливо очі Прикрив ще за крок від межі, Ввійшовши клітиною ночі Тихенько: чи жив, чи й не жив? А інший — на кроки не міряв: Летів, і гримів, і… згорів, І люди відкрили в сузір’ях Зіницю нової зорі.</span><span>Антитеза проста, але вибір не простий. Антитеза проста, але вибір дійсно вічний. Це одвічне протиборство активного життя, діяльності, прагнення й «Я тихенького» існування. Імовірно, лукавить людина, яка стверджує, що ніколи не хотілось комфортного, безпечного, стабільного, оцього «тихенького» буття. Але люди, які все-таки роблять інший вибір. До таких належить і ліричний герой поезії Бориса Олійника. Хочеться написати, що кожен має жити повно, насичено… Ате я цього не пишу. Поезія Олійника «Вибір», на мою думку, не заклик до дії, а заклик до роздумів. Бо не кожен в змозі подужати оце насичене життя і існування. Кожне « гримів, …згорів» вимагає внутрішньої відповідальності й сили духу, що має не кожен. Відтак цей вибір, навіть вибір, залишається відкритим протягом досить часу — аж допоки людина не зрозуміє для себе: чи стане сил, чи стане волі?</span>Що ж до власного вибору, ліричний герой поезії Бориса Олійника висловлюється однозначно, бо він свій вибір вже зробив:<span>Я б вибрав найвищу почесть: У чистім і чеснім бою На чорному мармурі ночі Зорю записати свою!</span>Мені подобається, що цей вірш прочитується не як «мій вибір правильний, відноситься до такої життєвої позиції, бо кожен має так жити, а прочитується як подумай! І обери сам для себе». Відтак, повторююсь, ця поезія видається мені закликом до пошуку власного вибору. Сміливо винісши фразу «мій вибір» у заголовок твору, я тепер навіть розгублений, що я можу сказати про свій Вибір? Адже мій вибір тільки формується, тільки шукаю, намагаюсь розібратися в собі. І тепер, коли настає час написати свій вибір, нехай це тільки шкільний твір, я зупиняюсь і застигаю над рядками. Але ж, думаю я собі, не робити ризикованих поспішних висновків — теж втіха мого вибору. І заспокоююсь. Мені так само хотілося б прожити повне життя. Але з іншого боку я можу відверто зізнатись, що мені хочеться уникнути зайвого ризику, не хочеться робити імпульсивних вчинків, приймати спонтанні рішення, тим більше — не хочеться, щоб через моє «летів, і гримів, і горів» страждали мої близькі, адже нам так важливо знати, що рідні в безпеці.Можливо, і часи змінюються, а можливо, змінюються люди. Можливо, і люди, і тім завжди однакові, просто я намагаюсь виправдати свою не повну готовність , а тим більше — «згоріти». Але ж «жити спішити треба», писав інший класик, української літератури, із цими рядками я повністю згоден. Мабуть, дійсно поспішати жити, але у житті не варто поспішати робити свій вибір, аби він лишився Вибором.<span>
Мавка - дівчина лісу. За народною міфологією, вона -- душа дерева, оберігає його життя і спокій. Мавка зображена дивовижною істотою в образі прекрасної дівчини, що уособлює в собі красу, ніжність і щирість природи. Найбільшою цінністю для Мавки є воля. Вона щира і безпосередня у стосунках із людьми. Лукаш - небіж дядька Лева. Внутрішні і зовнішні ознаки Лукаша - різні. Він ставить господарство вище, ніж душевну гармонію. Незнає законів природи, її світу. Одруження для Лукаша - як частина господарських клопотів. Все, що я зміг зробити. Вибач, що не все!
«Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі... ».«Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався» .«Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».«Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха... І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».«Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники...».Мар’яна говорить Михайлику: «І вчися...та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»
В українському фольклорі жанр історичної пісні з'явився близько восьмисот років тому. Одним з перших письменників, який почав вживати цей термін, був М. В. Гоголь.
Козак Морозенко — це не тільки герой історичної пісні. «Ой Морозе, Морозенку», але й народний герой, який став на захист рідної землі. А сталося це в сімнадцятому столітті, коли кримські татари вчинили напад на збудовані козаками укріплення (січі).
Мабуть, козак Морозенко був відомий своєю сміливістю, тому саме він виступив попереду свого війська козацького. Він разом з іншими козаками вступає в жорстоку сутичку з татарами. Багато козаків загинуло, але татар загинуло у три рази більше. Сталося це тому, що козаки не нападали, а захищали свою рідну землю. Козак Морозенко потрапив у полон, де його й закатували. Як говориться в пісні, за ним плакала не лише мати, а і вся Вкраїна.
А ми, сьогоднішнє покоління, віддаємо належне героям нашої землі і пам'ятаємо про них.
Зовнішність Івана Сили: «Двадцятилітній парубійко в селянському вбранні на ймення Іван Сила не квапився. Його відкрите обличчя, ніжні, майже дівочі риси обличчя якось дивно поєднувалися з міцно збитою статурою та широчезними плечима. »
Працьовитість: «Іван з легкістю взявся до праці, беручи на свої плечі вдвічі більше, ніж решта вантажників».
Ощадливість: «Попри грошову винагороду, яку Сила отримував за тренування, він не полишав праці вантажника — за старою селянською звичкою».
Чуйність: «Іван заплющив очі. Крізь повіки пробилася сльоза і потекла по щоці».
Упертість: «Та Іван був упертий від народження. А тому мучився, але їв, як і доктор. Брякусу це сподобалося.»
Віра в Бога: «Між тим Іван зійшов на поміст, глипнув у залу і проказав найкоротшу молитву, яку знав: «Боже, поможи!»
