Неспроста І. Франко висловився так про І. Нечуя-Левицького, адже те око око обхапує не маси, не загальні контури, а одиниці із незрівнянною бистротою і точністю, вміє підхопити відразу їх характерні риси і передати їх із тою випуклістю і свіжістю красок, у якій бачить їх само. І. Нечуй-Левицький був артистом, творцем живих типів і більше нічим. У "Кайдашевій сім'ї" він малює яскраву картину розпаду українського патріархалізму під впливом індивідуалістичних змагань кожного її члена. У "Бурлачці" малює шматочок страшного процесу тої пролетаризації та того фабричного ладу і кінчить таки поворотом живої людини до селянського побуту. Його творчість стоїть велична, чиста, ясна, осяянна блискучим сонцем України, огріта теплом щирого, чутливого серця. Іван Франко уявляв собі їх автора сильним, огрядним мужчиною, повним
життєвої сили й енергії. <span>Тим
часом він побачив невеличкого,
сухорлявого, слабосилого чоловіка, що говорив теплим і щирим, але слабеньким
голосом, завсіди жалувався на якусь жолудкову слабість, ходив помаленьку дрібними кроками і
взагалі робив враження пташини,</span>
вродженої в клітці і привиклої жити в клітці. І коли очі Нечуя-Левицького
спочили на якійсь улюбленій, по-мистецьки виконаній квітці, він не міг здержати
себе, щоб не промовити або не вишептати з насолодою:
<span>– </span>А, шик! Тому й постають безсмертні твори "Баба Параска й Палажка", се всі фігури в "Кайдашевій сім'ї", се міщанин Лемішка в "Хмарах" та інша галерея типів. Вони живуть ось і все. Образи Нечуя-Левицького взяті з життя, такими, якими вони були насправді. Мова твору письменника - буденна мова українського простолюддя, nрocтa, без сліду афектації, але проте багата, колоритна і повна тої природної грації, якою вона визначається в устах людей з багатим життєвим змістом.
Ще з дитинства його виховувала бабуся та матір, хоча друга частіше була роботі. В його характері формувалися поняття про добро і зло, він думав, що ніколи не буде злим. Але відсутність засобів до існування змінили його. Тепер він з доброго, уважного, миролюбивого перетворився на вбивцю, за зло. Третину свого дорослого життя він провів у крадіжках, потім почав потроху ставати на ноги, але знову нещастя: недостача коштів, крадіжки, вбивста, відрікання від матері з допомогою "друзів". Хоча завдяки правильному вихованню, все таки він повернувся на шлях істини, помирившись із матіррю, яка вже втратила надію, він відновив своє життя. Тепер це вже гарний хазяїн, син та чоловік.
Вітрець,
тихесенько,
панночку,
близенько,
ненько,
раненько,
доленька,
головоньку,
весіллячко,
голубко.
Іван Добробут – молодий танкіст з надзвичайно приємним і скромним лицем, онук діда Савки. Петро Колодуб – капітан, Герой Радянського Союзу, людина безстрашна і невтомна, хоч на вид такий і маленький, і не дуже неначебто й здоровий. З любого пекла виходить переможцем. До війни був садівником. Садив колгоспні сади, співав пісень, дівчаток любив та, мабуть, що й усе.
Дід Платон Півторак – рибалка, перевізник через Десну.
Дід Савко – рибалка, перевізник через Десну. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. dovidka.biz.ua Був би він схожий на Миколу-угодника, коли б величезна, мов коров’ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору сверт не висів на ньому, як на хлопчику батьків піджак.
Борис Троянда – один з відступаючих через Десну.
Левко Півторак – полковник, син Платона Півторака. Видатний воїн зі слів діда Платона.
Демид – син Савка, його огнем печи, на шматки ріж, ну не одступить.
Буває,вчені дослідили)Ви що тільки щойно цю казку читаєте?Ми вже "Тореадори з васюківки" до кінця прочитали)