Question

Твир характеристики твору климко

Answer 1

У оповіданні "Климко" Григора Тютюнника відтворена гра долі хлопчака. Доля на те і доля, щоб правити своє: вона викидає жорстокий виверт, страшний і неочікуваний, під назвою війна. Маленька людина потрапляє у вир подій - смерті та мук. Він захоплює її, захлестує невеликий, але затишний човен існування. Ще раніше Климко втратив батьків, але не був самотнім: дядько, шкільні друзі, сусіди - усі опікувались ним. І він допомагав дядькові, був надійним товаришем, більше слухав, аніж говорив, але до нього тягнулись інші діти. Мріяв носити такого ж картуза з молоточками і вриватися у ніч на потязі, як дядько. Нетерпляче чекав, коли той повернеться увечері з гостинцем. Нехай не таке багате, але все ж міцне щастя, - та сильна хвиля збила його, зім'яла, здавила жужмом.

Це не було стрімко. Здавалось, сам час зупинився і тиша дзвенить у вухах.

Климко, який завжди жив тільки на станції, спершу бачить зміни тільки у тому, що оточує його. Дзвінка, незносима тиша, похмурі, стурбовані обличчя. Вагони потягів навантажені важкою бойовою технікою. Незвично і страшно. І ще настрій природи. Здається, він змінився. Матінка, вона тихо плаче осінніми дощами, схлипує холодним пронизливим вітром.

Темні, сліпі події чергуються із спалахами випадків - аварій, боїв, знищень. Як чорний кадр серед сіро-жовтої засвіченої фотоплівки - аварія паровозу, на якому їхав дядько.

Смерть єдиної рідної людини, знищення окупантами житла - одного цього вже вистачить для того, щоб людина, позбавлена підтримки, любові, місця, зламалась. А дитина? Чи може вона витримати всі ці випробування?

Але Климко виявляється сильнішим за війну, за цю винищувальну машину. Хлопець, який вже ні від чого не залежить, виявляє самостійність, винахідливість і - що найголовніше - наполегливість. Він вперто намагається вижити, вперто крокує вперед по тернистих шляхах свого розірваного дитинства. Знаходить своїх шкільних друзів та улюблену вчительку. Діти захищають її, нехай у дитячий спосіб, від дорослих: війна, як кожна екстремальна ситуація, зриває маски, - хтось втратив совість і намагається нажитися на чужому нещасті. Інших спільне горе єднає, допомагає бути витривалішими. І хлопцям майже вдається відновити затишок задля маленької дівчинки - Оленьки, вони єдині у своєму бажанні добра і щастя.

Але війна не зупиняється, нема чого їсти - і щоб хоч якось про-і жити, а краще сказати, пережити, Климко, почувши, що у Слов'янську багато солі, вирушає туди.

Ледве ступаючи замерзлими босими ногами по осінній дорозі, маючи з їжі лише червиві сухарі, - на дружину аптекаря навіть горе війни не вплинуло, - майже втрачаючи свідомість від голоду, Климко вирушає назустріч війні і далекому місту. Його долоні відкриті, він показує їх зустрічному солдатові: "Не потрібно мене боятись, я не маю зброї". Так, він відмовився від пропозиції Зульфата взяти кинджал, адже йому потрібна була лише сіль, щоб вижити.

Климко досягає мети. Селища, які проходить хлопчик, окуповані, в них панує інша, встановлена загарбниками, влада. Співвітчизники j стали поліцаями і чинять свавілля. Хлопець не може залишатись стороннім спостерігачем, тому намагається хоч якось, за своїми силами, І допомагати. Віддає гроші нужденній жінці. І світ стає привітним: він j знайомиться з земляком, чобітником-інвалідом, який втратив ноги, ] працюючи у шахті, з дівчиною, яка прямує до матері - і рятує її від окупантів. Доля не могла залишатись байдужою. Добрих людей, виходить, немало: тітка Марина бере хлопця з собою, щоб дати солі.

Ще одне випробування, ще одна перешкода на шляху людей - хвороби. Климко опиняється між життям та смертю. Селянка приносить молоко, пропонує залишитись за сина. Климко вдячний - через силу - допомагає, він міг залишитись і отримати сім'ю, але відчуває відповідальність: думає про інших, відчуваючи серцем, що його друзі дуже непокояться.

Хтозна, чи вистачило б сили повернутися пішки, та на ногах було взуття, подароване земляком, в дорогу - молоко, таке потрібне дитині, і найголовніше - сіль - та, що коштовна, як золото. Ще й тітка Марина домовилась із залізничниками. Не так, як з дядьком: у темному вагоні повертається додому герой. Та ще раз пізнавши невиправдану жорстокість фашистів - бити беззахисних і сміятися, змушений знову йти пішки...

...І ось вже рідна станція. Тиха сумна осінь навкруги. Остання спроба когось врятувати, комусь допомогти...

Вбитий війною, Климко вистояв і залишився людиною, встиг стати справжнім дорослим чоловіком, що піклується про інших, відповідальним, самостійним, витривалим, міцним, як скеля. Він багато встиг за своє коротке життя, встиг зрозуміти і довести, що за будь-яких обставин потрібно залишатись людиною і цим переміг війну.