за дмитро чередниченком стих бабка и вертолет на украинском языке
"Витязь молодої української поезії" (О. Гончар)
"Поет з горніх Шевченкових вершин" (В. Захарченко)
Чернівці - це дуже гарне місто, розташоване у східному Передкарпатті, в південно-західній частині України, і є адміністративним центром Чернівецької області. Річка Прут поділяє Чернівці на дві частини. Чернівці — місто дуже зелене: там є дендрарій, Ботанічний сад, вісім парків і безліч скверів.
Місто не дуже велике - в Чернівцях живе близько 257 тисяч жителів. Чернівці - дуже старе місто: вперше про нього було згадано у історичному документі у 1408 році. У Чернівцях зберіглося багато пам’яток архітектури, наприклад: ратуша, церква Святого Миколи (збудована у 1607 році), будинок театру, будинок державного університетута багато інших.
Чернівці — значний освітній та культурний центр регіону. Там росташовані такі навчальні заклади, як університет, торгово-економічний інститут, медичний університет, дванадцять технікумів. У місті багато музеїв - наприклад, краєзнавчий та художній музеї, меморіальні музеї Ольги Кобилянської та Юрія Федьковича.
Вистави музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської і філармонія збирають повні зали. Ляльковий театр також дуже популярний серед маленьких жителів міста. Мальовничі місця та безліч культурних пам'яток приваблюють багато туристів як з України, так і із-за кордону. Кожного року до Чернівців приїздять тисячі людей.
<span>«Він топтав свою осібну стежку по життю, відля-куючи від себе всяку людську симпатію».</span>
Протягом багатьох віків, ще з самого початку свого існування, життя українців було нерозривно пов’язане з піснями. Пісні мали величезне значення для людства і супроводжували людей в усіх сферах їх життя: у свята та час розваг (весільні, різдвяні (колядки, щедрівки), купальські, русальні пісні), під час роботи (жниварські пісні), в час трауру (пісні про загиблих, обрядові) тощо. Напевне, не було такої життєвої ситуації, про яку наш народ не склав би пісні.
Щастя від щирого кохання, журба дівчини, що чекає козака з походу, біль від стосунків, яким заважали якісь зовнішні обставини (соціальний стан закоханих, відстань тощо), горе втрати, сльози матері, що не діждалася сина або загубила єдину доньку — у піснях є все і навіть набагато більше. Слухаючи їх, розумієш, що у світі, повному страждань, неможливо було вижити без пісні, і ця пісня рятувала людей, з’єднувала їх, давала їм опору і надію в скрутні часи.
Створені народом, вони існували у багатьох варіантах і виражали чисту есенцію народного досвіду — знання і уміння не однієї людини, а сотень тисяч, покладені на мелодію пісні.
Пісні супроводжували язичницькі ритуали, які ще довго жили в пам’яті наших предків, та християнські церковні обряди, до яких українці також відносилися зі значною повагою. Пісні занотовували важливі історичні події та протягом віків зберігали пам’ять про загиблих героїв. Пісні — це енциклопедія побуту, звичок і традицій. Пісні — це душа народу у відбитках безсмертних нот.
Українські пісні — це сотні історій різних людей, які вкладали цілу душу в створення пісні. Їхні долі й досі живуть в сюжетах цих пісень, переплітаються з ними…
Пісні передавалися з покоління в покоління нерозривним ланцюгом кохання — від матері до доньки, від тої — до її доньки і так далі… Вони жили у серцях людей і пам’яті народу, бачили все і про все розповідали — треба було лише правильно задати запитання.
Ці пісні — сироти, бо ніхто не знає справжніх їхніх «батьків». І одночасно вони є дітьми цілого народу, бо в них вкладена вся його душа, вся його суть.
Пісні завжди жили поряд із нашим народом, супроводжували його в горі і в радості, прикрашали життя і робили його легшим. Наша мова недарма зветься «солов’їною» — ми любимо і вміємо співати. Українці народжуються з піснею і вмирають також із нею, проносячи її через все життя.
І пливе над нивами, над степами і над морями українська пісня… І живе разом з нею український народ.
