У 1840 році світ побачив збірки Тараса Шевченко <span>під назвою «Кобзар». У її складі було 8 поезій, які містили інформацію про тяжке життя народу того часу Твори були написани в манері кобзаршв - людей, котрі винокували свої пісні на народніх інструментах - кобзар .Хоча сам мицель не полдоружавал по дорогах Україні ,і не виконував власних творшв, але всі , хто читав його твори думали об кобзарів. Ось чому Тарас Шевченко називають "Кобзарем.,, </span>
Ось і настала довгоочікувана зима. Все навкруги вкрилося булосніжним пухким снігом. Прийшла пані Метіль. Це вона приносить всі зимові радощію Катаня на санчатах, лижах, ковзанах. Гра в сніжки і дружнє ліпіння сніговика. .Ось за що я люблю зиму!
Наша Русалонька, Софія, постійно вплутується в різні пригоди: знімає Прокляття, подорожує у часі, Ловить привидів, рятує людей від смерті і допомагає своєму другу з Сашкові.
при цьому вона ще й закохана У Вадима кулаківського, який небайдужий до її запеклого ворога Ірини.
такий захопливий сюжет затягує нас у цю повість-казку все дужче і дужче, чого й домагалася Марина Павленко. під стать таким захопливим пригодам Софія має дуже своєрідний характер. Вона добра прискіплива до своїх ідеалів, справедлива, чесна, смілива, наполеглива й інколи наївна, як усі дівчата в її віці.
Одного разу я спостерігав дуже цікаву картину. У нашому курнику щось із десяток курочок і один півень. Вельми поважний півень: високий на зріст, з великим червоним гребенем, що аж набік завалювався від своєї ваги. Сам "господар" курника мав пір'я темно-червоного кольору, зате хвіст — чорний, з довгими пір'їнами, що ледь до землі не сягають. Той чорний хвіст, що аж вилискував на сонці, був його гордістю. Дуже полюбляв наш півник походжати подвір'ям і на¬глядати за своїм "гаремом". Характер у нього був не простий, точніше — задери¬куватий. Не раз і мені від нього перепадало. І от що я помітив, спостерігаючи за цією "сімейкою". Суворі порядки були в "гаремі" цього півня! По-перше, були в ньому курочки, які чогось потрапили у немилість до свого хазяїна. Якщо він зна¬ходив щось смачненьке — черв'яка, жучка чи якесь зернятко — і починав голос¬но гукати своїх "дам" до обіду, ці навіть з місця не рушали, мовчки порпалися і добували собі їжу самі. Бігли до півня його улюблениці. Ох і нахвалював же він свою знахідку! А ті, у свою чергу, дякували йому за турботу.
<span>По-друге, була у півня одна цікава звичка. Якщо якась курочка збиралася зне¬сти яєчко, вона починала голосно по-своєму про це сповіщати. А наш півень тут як уродився: то з одного боку зайде, то з іншого, і так вже ту курочку улещує, що годі й казати. Просто справжній джентльмен! І так прямісінько аж до курника її проводжає, поки та й у гніздо своє не скочить. Тоді вже виходить звідти, поваж¬ний — виконав свій батьківський обов'язок! Я, зізнаюся, спершу очам своїм не повірив. Та з наступною куркою все повторювалося точнісінько так. Такий от у нашому курнику живе кавалер.</span>