Прекрасне і потворне — два боки однієї медалі. Одне без іншого не існує, одне живиться від іншого. Навіть у повсякденному житті. Те, що викликає в людини захоплення і почуття насолоди, може вважатися прекрасним, а те, що викликає відразу і жах, — потворним. Добре розумілися на прекрасному і потворному давні греки. Попереднє визначення цих двох понять належить саме давньогрецьким мудрецям.
Якщо пильно придивитися до життя навколо кас, то прекрасне і потворне самі себе викриють. Наприклад, вирази людських облич. Хижий і злий вираз на обличчі людини, звичайно, є потворним: не такою має бути людина. А ось світлочола людина з ясними очима, яка нагадує портрети епохи Відродження, може вважатися прекрасною. Тобто бути прекрасною для людини означає повністю відповідати своїй внутрішній суті. Коли ж між задумом Творця й поведінкою людини помітна разюча різниця, то це прояв потворного.
Спробуємо відшукати не спотворений людиною ландшафт й уважно роздивимося його. Що б це не було — гай, степ чи ріка — кожен природний ландшафт прекрасний. Навіть стара напівмертва гілка або якийсь напівзруйнований камінь є втіленням одвічної гармонії і плину часу. Не можна сказати, що берег дикої річки некрасивий, тому що по ньому хвилі розкидали залишки водоростей. Адже саме так виглядала природа за мільйони років до появи людини, коли ні про прекрасне, ні про потворне ніхто ще й не чував.
«Це був тендітний, невисокий на зріст 18-19 років, з неправильними, але тонкими рисами обличчя і орлиним носом. Великі чорні очі, які в хвилини спокою виблискували думкою з вогнем, тепер палали найлютішою зненавистю.Темно-каштанове волосся росло так низько, що майже закривало лоб, а коли він гнівався, лице його набирало неприємного виразу. Ще з малку його надзвичайно бліде й задумливе обличчя викликало в батька передчуття, що син його недовго протягне на цьому світі, а якщо й виживе, то буде тягарем для його сім’ї.Усі домашні ненавиділи його, а він ненавидів своїх братів і батька». «Крім полум’яної душі, Жульєн мав надзвичайну пам’ять. Юнак назубок вивчив увесь Новий завіт по-латині, так само вивчив книгу «Про папу» Жозефа де Местра чим і здивував спочатку родину де Реналь, де працював гувернером, а потім чутка розійшлась по всьому Вер’єру, коли Жульєн дає в руки Адольфу, старшому сину мера, Новий завіт, відкриває його на будь-якій сторінці і Жульєн продовжує напам’ять. Діти його надзвичайно полюбили, а він їх зовсім не любив. Та навіть і любов до пані де Реналь була сповнена честолюбства. Першим кроком до їх стосунків пані просила гроші на його білизну у чоловіка, записала одного із слуг до бібліотеки, щоб брати коханому книжки, які він не міг читати в присутності господаря.
Вiн про них майже не пiклувався, просто з ними погрався i все
<span>привлывя
Дурний друг – недруг
</span><span>В лиху годину пізнаєм вірну людину
</span><span>Друг – боягуз гірший лютого ворога
</span><span>Скажи мені, хто твій друг, і я скажу тобі, хто ти
</span><span>Скарб – не друг , а друг – скарб
</span><span>З дурнем дружити – свій розум тратити
</span><span>Не карай, Боже, нічим, як другом лихим
приказки
</span> <span>Або пан, або пропав.
</span><span>Багатому й чорт яйця носить.
</span><span>Виріс, а ума не виніс.
</span><span>Від своєї тіні не втечеш
</span><span>Гарні гості, та не в пору
</span><span>Дома й стіни помагають
</span><span>Знає кіт, чиє сало з'їв
</span>
