<span>Є у любій нашій школі різні типи класів.
І чимало в нашій школі класів-лоботрясів.
У цих класах добрі діти, гарні та веселі,
І відразу після школи мчаться до оселі.
Не цікавить їх навчання та не тягне в школу,
Їм пошвидше би до друзів і собі додому.
У цих класах усі діти ну зовсім не вчаться.
І заходити до них вчителі бояться.
Діти скачуть та грохочуть, голасно сміються,
Їх ніяк не зупинити - жарти так і ллються.
І навіщо вони ходять в нашу гарну школу?
Краще взялися б за розум та і йшли додому.
Там вони би посиділи та поміркували,
Як себе потрібно вести, щоб їх поважали.</span>
<span>Творчість В. Симоненка була самобутнім явищем в українській
літературі. Його поезії відзначалися злободенною тематикою,
непримиренністю до кривди, справжньою народністю і глибоким
патріотизмом. Усіх їх об’єднує любов до своєї Батьківщини і народу,
прагнення бачити свою Вітчизну вільною, незалежною, бо бачив, як у
тенетах бюрократизму, фальші, лжепатріотизму партійних діячів гине
Україна, знищується найперша і найголовніша її скарбниця — духовність. Поет
не міг дивитися на це спокійно. Будучи винятково чесною, глибоко
порядною людиною, для якої правда — найвища, він у своїх творах гнівно
прикривав цих убогих духом підлабузників, недорікуватих демагогів,
брехунів і бездарних господарників, що забули про честь і совість,
«пробиваючись У крісла й чини».</span><span>Їх би за грати!
Їх би до суду!
Їх би до карцеру за розбій!
Доказів мало?
Докази будуть!
Лантухи вкрадених вір і надій.</span><span>Василеві Симоненку довелося жити в роки розквіту бюрократичної
системи, за часів тоталітарного режиму, коли за правдиве слово карали. І
карали жорстоко. Але поет сміливо кидає виклик цим «бандам кривляк» та
їхній нікчемній «продажній челяді», які «вважають себе «повелителями
світу». Вони вже не можуть існувати без похвальби, без возвеличення і
вознесіння в ранг мало не святих. Уже давно не було на світі «батька
усіх народів» Сталіна, але за часів тоталітарного режиму дух його уперто
жив. В одному із найкращих своїх віршів «Монархи» В. Симоненко викриває авторитарну свідомість цих «сильних світу цього».</span><span>Диктатори, королі, імператори,
Мліючи в димі хвальби,
Роззявили пащі, мов кратери,
І гукали: — Ми символ доби.</span>
Поет протиставляє їм, «обслиненим» і «обцілованим», звичайних простих людей — трудівників, справжніх велетнів духу.
<span>А поруч вставали некороновані корифеї і справжні вожді.
Вставали коперники і джорджоне,
Шевченко підводив могутнє чоло,
І біля вічного їхнього трону
Лакузи жодного не було.</span>
Уся творчість В. Симоненка була пройнята палкою синівською любов’ю до
своєї матері-Вітчизни, до народу, якому довелося так багато
перестраждати.
Епітети: Крилатих вітер, незалежної країни, вільна Україна, незалежної держави.
Метафори: блакить із золотом переплелися, відгомін іде, знамення сяє, знамення виблискує, пишемо історію.
Порівняння: прапор майорить неначе птах.
Риторичні оклики: Народ не вмер й нікому не скорився! І нас із ним
нікому не скорити!
Надіюсь цього досить
<span> Головна думка твору "Дивак" </span>⇒ Світ природи такий самий неповторний, як і внутрішній світ людини. Кожна особистість є створінням природи, тому всі ми неоднакові. Люди, які мають особливий внутрішній світ сприймаються суспільством як диваки, проте кожну особистість характеризують лише її вчинки.
<span>привлывя
Дурний друг – недруг
</span><span>В лиху годину пізнаєм вірну людину
</span><span>Друг – боягуз гірший лютого ворога
</span><span>Скажи мені, хто твій друг, і я скажу тобі, хто ти
</span><span>Скарб – не друг , а друг – скарб
</span><span>З дурнем дружити – свій розум тратити
</span><span>Не карай, Боже, нічим, як другом лихим
приказки
</span> <span>Або пан, або пропав.
</span><span>Багатому й чорт яйця носить.
</span><span>Виріс, а ума не виніс.
</span><span>Від своєї тіні не втечеш
</span><span>Гарні гості, та не в пору
</span><span>Дома й стіни помагають
</span><span>Знає кіт, чиє сало з'їв
</span>
