Оезія — це не «кращі слова в кращому порядку», це — вища форма існування мови.
<span>Й. Бродський </span>
<span>Рукописи не горять. </span>
<span>М. Булгаков </span>
<span>Прославимо поетів, у яких один бог — красиво сказане, безстрашне слово правди. </span>
<span>Максим Горький </span>
<span>Література вилучена із законів тління. Вона одна не визнає смерті. </span>
<span>М. Салтиков-Щедрін </span>
<span>Твір, який читають, має теперішнє; твір, який перечитують, має майбутнє. </span>
<span>О. Дюма-син </span>
<span>Що сталося б з літературою, якби справа її не захищалася? У нас є свій касаційний суд — це майбутнє. Щасливий той, хто може постати перед ним. </span>
<span>О. Бальзак </span>
<span>У письменника тільки і є один учитель: самі читачі. </span>
<span>М. Гоголь </span>
<span>...У душі кожної людини є клапан, що відкривається тільки поезією. </span>
<span>М. Некрасов </span>
<span>Засміятися добрим, світлим сміхом може тільки лише глибоко добра душа. </span>
<span>М. Гоголь </span>
<span>Сатира — канчук, ударом обпалить. </span>
<span>І. Гончаров </span>
<span>Годі побудувати щось словом, коли те саме руйнувати ділом. </span>
<span>Григорій Сковорода </span>
<span>Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос — більш нічого. А серце б'ється, ожива, Як їх почує! </span>
<span>Тарас Шевченко </span>
<span>Без золота, без каменю, Без хитрої мови, А голосна і правдива, Мов Господа слово. </span>
<span>Тарас Шевченко </span>
<span>Наша мова — то і є одежа нашого духу, або ще краще — яскравий вираз всього того, що нас вражає, що ми почуваємо, про що думаємо-гадаємо, того, що ми зовемо духом або душею. </span>
<span>Панас Мирний </span>
<span>Як много важить слово, Одно сердечне, теплее слівце! </span>
<span>І. Франко </span>
<span>Не поет, хто забуває Про страшні народні рани, Щоб собі на вільні руки Золоті надіть кайдани! </span>
<span>Леся Українка </span>
<span>Не поет, у кого думки не літають вільно в світі, А заплутались навіки в золотії тонкі сіті. </span>
<span>Леся Українка </span>
<span>О слово! Будь мечем моїм! Ні, сонцем стань! Вгорі спинися, Осяй мій край і розлетися Дощами судними над ним. </span>
<span>Олександр Олесь </span>
<span>Як не горю — я Не живу. Як не люблю — я не співаю. Але цього я ще не знаю, Бо завжди я — як полум'я. </span>
<span>П. Тичина </span>
<span>Якщо вчуєш жарт, шукай в ньому приховану правду. </span>
<span>О. Довженко</span>
Це нереально. Бо як кажуть легше з*їсти кирпичину чим зрозуміти вірш Павла Тичини ;)
дуже легко томущо це дуже цікавий твір і в ньому все запамятовується і навіть того самого толіка легко розпізнати його дуже люблять батьки і він завжди охайний а федька теж по1 він ніколи не бреше завжди щось виробляє що всім зрозуміло що це робе той халамидник Федько
Жанр:пейзажна лірика
Тема:пізнання світу,насолода красою природи
Ідея:опис великої сили дощу
Епітети:Бабунин,стежкояблуката,темним,мокрою,залатанім,сов'яче,вовче,посріблене,порожню
Метафори:мокро дихає,хапає дрижаки,дрімають їжаки,бульбохати
<span>Порівняння:Рука - крило, рука - весло</span>
