Ти сплчатку вивчи шо таке фразеологізми а потім блакай!
Ответ:
З невихованості панів. Їх зверхності, яка в кінці кінців зіграла проти них самих.
Объяснение:
У гуморесці чумак ходив серед магазинів великого міста, хотів купити дьогтю. В рядках легко помітити, що в цих магазинах торгують золотом, сріблом, різними прикрасами - це доволі багаті крамниці, отже доволі багаті пани. В кожнім магазині чумак був привітним, доброзичливим. Проте його прохання у кожному магазині викликало лише сміх:
І в крамницях, куди глянеш,
– Сріблом-злотом сяє,
А йому то і байдуже:
Він дьогтю питає!
Реготять дурні кацапи,
А він тілько сплюне
Та й до другої крамниці,
Багатшої, суне.
В самій багатшій сиділо двоє купців. Чумак й тут повів себе чемно, привітався та спитав за дьоготь. Проте тут купці вирішили над ним пожартувати: "Здесь не дьоготь – толькі дурні Адні продаються!"
Таким чином вони вирішили принизити чумака,проте усе сталось навпаки: А чумак їм: «То нівроку ж, Добре торгувалось, Що йно два вас таких гарних На продаж осталось».
Головною ідеєю автор виступає мудрість, кмітливість, вміння відстоювати свою гідність.
Цією гуморескою автор закликає не насміхатися з інших, бути приязним та привітним , не намагатися принизити чиюсь гідність, аби показати себе у кращому світлі.
Пригляньмося до Омелька Кайдаша. Вже немолодий, він більшу частину свого життя відробив на панщині, яка «...наклала на нього свій напечаток». Працював він і після панщини, вже на себе, на свою сім'ю. «Він був добрий стельмах... і заробляв добрі гроші, але ніяк не міг вдержати їх у руках. Гроші втікали до шинкаря». Читаючи це, співчуваєш старому, бо далі автор розкриває причину цього пияцтва. Він каже, що Кайдаш став заглядати в корчму, «запиваючи давнє панщинне горе». На прикладі старого Кайдаша автор показує, як кріпацтво зламало людину. І хоч воно не вбило в ній трударя, але перетворило на п'яницю.
<span>Знайомлячись із Марусею Кайдашихою, помічаєш, що це насамперед сварлива жінка, гризлива свекруха, «наче люта змія». Кріпаччина теж висушила її душу, знищила в ній добре, ніжне, ласкаве. Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довго працювала в панів і наслідувала у них лиху та зарозумілість, навчилася зневажливо ставитися до нижчих за себе, підпорядковувати їх своєму впливу. Але разом з тим вона хороша господиня, вміє добре куховарити. Коли обродилася її невістка Мотря, вона «припала коло свого онука, неначе коло своєї дитини... Кайдашиха тішилася онуком, колихала його, гойдала...» Але через сварки і гризню невістка «не давала їй дитини й одганяла її од колиски. Тільки вночі, тоді як Мотря спала міцним сном, Кайдашиха вставала до дитини, забавляла, як вона плакала, та годувала її молоком». Так письменник-реаліст показав, що не все в образі Кайдашихи було негативним. Це вплив панщини та дрібної власності зробили її такою. </span>
<span>Описав письменник і тогочасну молодь — дітей колишніх кріпаків: Карпа і Лавріна. Сини Кайдаша успадкували від батька працьовитість, турботу за свою сім'ю, а також інтереси дрібного власника. Зовні брати схожі один на одного. Але кожен із них — чітко окреслена індивідуальність. </span>
<span>Старший син, Карпо, був суворий і непривітний. Був упертий, гордий, не любив нікому кланятись, навіть рідному батькові: «В його була тільки пара волів, і як треба було спрягатися під плуг, він ніколи не просив волів у батька, а напитував супряжичів між чужими людьми». На противагу Карпові, Лаврін був лагідної вдачі, чутливий до краси й ніжності, схильний до жартів і дотепів. Він з іронією ставився до колотнечі в сім'ї, кепкував з Мотрі. Кайдашиха, вихваляючи сина, каже про нього: «Мого Лавріна, проше вас, хоч у пазуху сховай, а як іде селом, то дівчата аж перелази ламають». </span>
<span>Коли брати одружуються, то гордий та впертий Карпо бере багату дівчину Мотрю, а веселий Лаврін — убогу Мелашку. Мотря розумна, вродлива і чепурна жінка. А за характером вона «...трохи бриклива, і в неї й серце з перцем». Вона любила працю. «Діло ніби горіло в Мотриних руках». Ставши невісткою, вона довгий час змовчувала свекрусі на її докори. І лише тоді, як відчула себе наймичкою, а не господинею, її терпець увірвався: «Я на батька не кричала ніколи, а в вас мусиш кричать, коли робиш на всю сім'ю сама». Захищаючи себе, Мотря поступово втрачає почуття міри, і згодом стає сварливою і жорстокою людиною, яка в сімейних суперечках не зупиняється ні перед чим.</span>
Досить часто можна почути про те, що треба творити добро, і тоді навколишній світ стане кращим. Народна мудрість говорить: «За добро добром відплачують». Але зараз з випусків новин, з подій, що відбуваються навколо нас, можна побачити зовсім інше. У нашому жорстокому світі на добро, яке ти робиш іншому, часто віддячують злом. Важко не погодитися, що зараз занадто часто трапляються невдячні люди. Деякі не відповідають на добро злом, але й подяки від них важко дочекатися.
І все-таки не потрібно розчаровуватися в необхідності творити добро. Перш за все, це треба робити вже через те, що простягнути руку допомоги чи просто комусь посміхнутися – це нагальна потреба будь-якої нормальної людини. Винайти чудодійні ліки від невиліковної хвороби, зігріти змерзлого, допомогти немічній людині перейти вулицю чи просто сказати добре слово підтримки товаришу – цього ми потребуємо не менше, ніж кисню або їжі. Звичайно ж, коли прагнення людини закінчуються на її обіцянках і красивих промовах – це майже нічого не коштує, адже слова завжди треба доводити діями.
Я вважаю, що творити добро – це потреба не тільки людини, а й будь-якої живої істоти. Можна пригадати багато випадків у світі тварин, коли собаки виховують покинутих кошенят чи навпаки, а вовки вигодовують загублених у лісі дитинчат їх заклятих ворогів – людей. Не може жива істота існувати без того, щоб не творити добро. Та й усі релігії вчать своїх послідовників робити добрі вчинки.
<h3 />
У сучасному світі, у нашому стрімкому житті іноді забуваєш, що оточуючим треба посміхатися, інколи казати щось хороше, за потреби допомагати. Замість цього люди дратуються, огризаються і сваряться між собою. А потім стає дуже соромно, як стає соромно і після того, як губишся, коли отримуєш шанс зробити добрий вчинок і не використовуєш цю нагоду. Сьогодні творити добро – справа невдячна, та треба відкинути ці обмеження і робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вдячність чи вигоду. Може, комусь це й може здатися дивним, але від цього можна отримати велику радість. Мабуть, саме тому найщасливіші серед нас люди – це ті, хто вміє допомагати оточуючим просто за покликом своєї душі.
Одним з найяскравіших прикладів безкорисливої доброти може бути героїня поеми Т. Шевченка «Наймичка». Ця жінка усе своє життя присвятила вихованню свого сина, який навіть не знав, що вона його мати. А якщо брати реальне життя, то прикладом для кожного з нас можуть бути волонтери, які, не шкодуючи сил та часу, допомагають рідній країні, її синам та дочкам, збираючи кошти на боротьбу з ворогами та хворобами. Саме таке добро треба творити в наш час, саме воно має усі шанси на перемогу над злом.