<span>Далеко від рідної землі Настуся виявила риси характеру, притаманні українцям. На недосяжну, здається, висоту вона зійшла завдяки винятковій силі волі, мудрості, знанням, набутим наполегливою працею (працьовитість — одна з найвиразніших рис українців!), літературному й музичному обдарованню. Майже сорок років Роксолана потрясала безмежну Османську імперію і всю Європу. Це був її тріумф. Вона вела боротьбу за свою особистість, свою гідність, свою волю і духовно винищила в ній перемогу. Це стало можливим тільки тому, що її боротьбу живила любов до рідного краю, надія на неї. Любов і надія стали тим порогом, що вберігав її особистість, не дав їй бути поглинутою османським оточенням.</span>Настя — символ України, а дівчачі співанки, які припливали до неї з рога-тинських вечорів у Стамбул, — символ чистоти її душі, ніким не вбитої пам’яті про рідну землю.Пізніше, уже набувши життєвого досвіду, збагативши свій розум філософією, вона збагне, чому турки мають землі, церкви, багатство, а українці — ні. Вона переконається, що впродовж усіх років проживання далеко від батьківського дому, думала про матір-неньку, чинили все в дусі свого народу. Українські традиції Роксолана переносила на Схід. Ось історична довідка як один із доказів. Коли Роксолана втратила з роками свою привабливість, слуги Сулеймана привезли до його гарему молоду красуню. Роксолана не дала згоди на її проживання в палацах свого чоловіка, бо в Україні «один муж, одна дружина і на все життя». І Сулейман погодився з Ель Хуррем і залишився вірним їй до кінця своїх днів. Та про це О. Назарук не пише.Розумом, усіма можливими силами й засобами вона вела щоденну багатолітню, духовно виснажену борот ьбу, звертаючи свої погляди в бік України, з постійною думою про допомогу їй. Та досягти вершин не зуміла. Не було нероздільного нп’язку з Україною, зі своїм народом. Виходить, що її боротьба індивідуальна, особиста, без опори на народне коріння…<span>Така боротьба не забезпечує перемогу. І все ж, ми шануємо Роксолану. Вічна нам’ять цій фізично й морально сильній жінці, яка намагалася своїми діями та вчинками довести, що українці — це сильна самобутня нація, яка має майбутнє, її патріотизм не був підробленим, він був справжнім. У нутрі серця свого вона мала завзяту певність, що осягне свою ціль, хоч би довелося їй прибити на хрест два народи: свій і мужа свого.</span>В українському дусі Роксолана хотіла виховати й своїх дітей, мріяла про те, щоб вони у своєму життя керувалися українськими чеснотами. Перебуваючи в Єгипті, ведучи розмову з євреями, вона переконалася в тому, що в кожного народу є свої святині. А пісня, звертаючись до сина, зазначила: коли будеш на престолі, не забудь передати Єрусалиму Мур Плачу.До речі, згідно з історичними даними, Селим подарував євреям Мур Плачу.<span>Однак (це теж з історії!) ще до фізичної смерті Боязида (він став п’яницею) вона не могла не бачити, що діти остаточно перекреслили те, що вона вимріювала й виснаджувала. Це клало край її сподіванням — вона зрозуміла, що Боязид належить не їй, що її земля йому чужа. Така закономірність, діти виховувалися в сувррих умовах Османської імперії.</span>
У кожного є свої страхи і це природньо. І я хочу розповісти цікаву історію про свого друга Анрія. Який спас мене не зважаючи на те ,що він дуже боявся глибоких місць на річках та озерах. Ось це був літній ,теплий, красивий день. Мені зателефонував найліпший друг Андрій який запропонував сходити на пляж по засмагати. Ну ось ми приїхали і вирішили зайди у воду скупатися.
Там біля берега метрів два у перед було десь метер води не більше. Але так я люблю плавати я попливла далі. І тут як на зло посер озера де глибина майже три метри схопив корч ногу. І єдиний мій друг який боїтся глибини витащив мене на сушу. Хоча на озері було вдосталь людей. І ось я вважаю що це був героїчний вчинок. Тому геройство полягає в тому, що ти долаєш страх.
Твір за повістю Г. Тютюнника «Климко»
Твір розміщено в твори з української літератури від Tvir в Пятница 4 сентября
Війна несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю дорослих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися діти і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небезпекою? На собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставши письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю покоління. Розповідь про дітей війни — основна тема його творчості, зокрема повісті «Климко».
Головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. Вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. А зі смертю дядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. І Климко, і його друг Зульфат — чуйні, чутливі до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов’янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. Подорож далека й безпечна, але Клим-ко готовий терпіти холод і голод заради Зульфата, заради Наталії Миколаївни і її дитинчати. Взаємодопомога — характерна риса майже всіх героїв оповідання. На перший погляд безпорадна людина у трагічній ситуації знаходить сили і можливість допомогти іншій: хлопці допомагають вчительці, старий безногий швець разом з голодним Климком рятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворого Климка і навіть запрошує залишитися жити у неї. Біда зближує, згуртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність одних і жорстокість та підлість інших.
Фінал оповідання — трагічний. Климко загинув від фашистської кулі уже біля самого дома, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль».
Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей. Схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.
Література, особливо якщо говорити про нашу, вітчизняну українську
літературу, має безліч героїв, які викликають інтерес і симпатію. Далеко
не завжди ці герої володіють якимись високими людськими якостями,
зовсім не обов’язково вони повинні викликати бажання наслідувати їх
приклад. Тим не менш, дуже часто такі герої опиняються улюбленими по
іншим причинам. Так сталося і зі мною. Моїм улюбленим героєм стало
головна дійова особа твору Ярослава Стельмаха під цікавою назвою
«Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера» – Сергій Стеценко.
Мені
дуже сподобалося саме цей твір. Він добре розповідає про дитинство, про
пригоди хлопців у часи, коли весь світ навколо настільки цікавий і
захоплюючий і коли так хочеться дізнатися якомога більше корисної
інформації про весь цей світ. Такий стан і ставлення до життя абсолютно
нормальний, логічний і послідовний. Дитинство створено саме для того,
щоб пізнавати світ навколо, черпати з нього інформацію, вчитися думати і
робити правильні висновки щодо життя. Головна дійова особа твору веде
розповідь від першої особи, а саме це Сергій Стеценко, який пройшов дуже
захоплююче дитинство зі своїм другом Дмитром Омельчуком. Саме з цієї
причини мені і сподобався цей герой – він займався тим, чим і потрібно в
його віці. Думається, що всі ті пригоди, які сталися з ним в його
дитинстві, стали для нього в цілому надзвичайно корисними, справили
істотний вплив на його подальший розвиток і дуже допомогли в
майбутньому.
Втім,
варто відзначити, що діти, як і дорослі люди, бувають дуже різними.
Серед них зустрічаються і негідники, і ті, хто обманює, псує своїх
близьких, робить їх життя більш складним. Дуже багато серед людей і
брехунів. Якби головний герой твору був таким, він ніколи і ні за що б
мені не сподобався. Але він таким, звичайно, ніколи не був. Навпаки,
Сергій був чесною і відкритою людиною, він не боявся визнавати
реальність і вже точно нікого сильно не обманював. Крім того, йому та
його другові Дмитру також було притаманна й інша надзвичайно важлива
якість – вони були людьми дуже сміливими. В кінці твору, коли виник
ризик утоплення того, хто розігрував їх і хотів налякати, вони зовсім не
зникли де б то не було, вони сміливо кинулися йому на допомогу, тим
самим практично врятували його життя. Сміливі люди завжди викликають
симпатію, а тому це теж можна записувати в переваги Сергію.
У кожному літературному творі можна виділити певних людей, які
викликають симпатію й інтерес. Але серед всіх їх найбільш улюбленим мною
героєм є Сергій Стеценко. Він володіє безліччю корисних людських
якостей, а тому й викликає таке приємне ставлення
Козацької душі і ввесь світ не сповнив би: увесь світ вона прогуляла б і розсипала як таляри з кишені
<span>увесь світ вона прогуляла б і розсипала (душа) - метафора
розсипала як таляри з кишені</span> - порівняння