Надійна, яка мешкає в сараї (столярня) Гнідих, де за стінкою жили корови — це символ села. (Степан відчував себе чужим у місті. Навіть у книжках зосереджувалося все чуже, усі небезпеки. Поступово Степан розуміє, що місто треба здобути, а не ненавидіти. А він — це нова сила, що покликана із сіл змінити місто, він має стати на зміну гнилизні минулого, будувати майбутнє. Переконаний, що має навчатись, щоб потім повернутися до села). Мусінька (Тамара Василівна Гніда), яка мешкає в кухні Гнідих. (Починає знайомитися з містом. Усвідомлює, що не повернеться до села. Степан ще не відчуває себе причетним ні до села, ні до міста. Стан «непевної рівноваги між рудим френчем і сірим піджаком». Відчуває себе самотньо. Знайомиться з усім тим, що символізує причетність до міста: тістечка, магазини, кіно, міські жінки. Зоська Голубовська, мешкає в кімнаті на Львівській вулиці, яку віддав Борис Задорожній. (Прагне увійти до міського товариства, а Зоська як спосіб зробити це. Прагнення стати справжнім городянином. Зоська — це типовий міський персонаж. Символізує утвердження Степана в місті). Рита мешкає в «Справжній кімнаті» (простора, світла й окрема кімната у великому будинку десь в новому районі). (Степан відчуває себе вже частиною міста. Він упевнений у собі. Прагне насолоджуватися всіма перевагами міського життя, компенсувати згаяний час. «Досі він любив жінок, випадково зустрінутих на його шляху, а сам ще не обирав». У стосунках з жінками він переходить від пасивного до активного вибору).
Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/p/pidmogilnij-valer-yan/2702-zhinochi-obrazi-v-romani-misto Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua
Багато речей українці прикрашають вишивкою.Це рушники, серветки, вишиванки,сорочки і українські костюми.Вишивку виготовляє сама людина. Вишитими рушниками прикрашають хати. Вишиті сорочки і вишиванки одягають на свята.Українська вишивка -це символ українського народу, рідного краю,де народилася людина.
Григорій Квітки-Основ’яненка «Маруся»
<span>Про рідну мову, її значення написано багато віршів. Але цей — особливий. Це вільний вірш, верлібр, не обмежений римами, не обтяжений складними художніми засобами. Це вільна розмова душі. Не треба доводити, яка гарна наша мова — кожне слово її виспіване у пісні, записане в давніх літописах, сказане в доброму товаристві. Тож хай дізнаються й вороги, «якими словами на самоті мовчимо», тобто що у нас у душі. Вірш викликає багато асоціацій, дає змогу читачеві домислити, доуявляти, до фантазувати.</span>
1.Змiна погоди у лici
2.Настала гроза.
3.Сич-громовик прокинувся.
4.Змiна грози на сонячну погоду.
5.Сухе гнiздо.