Нашому народові завжди були притаманні чуйність, доброта, милосердя.
Вважалося цілком закономірним і природним допомогти нещасному,
знедоленому, дати притулок бездомному, поділитися з голодним шматком
хліба, захистити скривдженого, немічного або старого. У житті людей
необхідні чуйність, доброта, і не тільки для тих, хто її потребує, а і
для тих, хто нею ділиться. Допомогти людині може навіть добре слово.
Але
не всі люди прагнуть допомогти одне одному в горі, є й такі, хто
намагається нажитися на чужому нещасті. Зустрілися такі й Климку — це
Бородань, який намагається купити плаття вчительки за безцінь,
Бочончиха, яка не поділиться і навіть сухарем, а також ворожка та
поліцаї. Та все одно добрих людей на світі більше.
Климко подолав
шлях аж до Слов’янська, голодний та босий. А там він на ринку врятував
дівчину під час облоги, назвавшись її братом. Хлопчик не зміг би вчинити
по-іншому, бо він був милосердним і думав більше про інших ніж про
себе. Навіть коли Климко був у тітки Марини, яка його лікувала в гарячці
і потім хотіла залишити у себе, сміливий та самовідданий хлопчик не
погодився, бо відчував відповідальність за життя близьких йому людей.
Мені здається, що старий Кайдаш не досить уваги приділяв вихованню своїх синів. «Він був добрий стельмах, заробляв добрі гроші, але ніяк не міг удержати їх у руках. Гроші втікали до шинкаря. Панщина поклала на Кайдашеві свій відбиток». Чимало настраждавшись, наробившись за свій вік так, що «аж шкура болить», Кайдаш намагається знайти забуття в чарці. Потоваришувавши з оковитою, він втрачає повагу старшого сина Карпа. Я думаю, що Карпо, старший син Кайдаша, з дитинства був грубуватим, ріс черствим, бездушним. Ці риси поступово тільки набирали обертів. Він був першою дитиною, мабуть, його більше пестили, пробачали грубість. Коли парубкував, то теж був мовчазний, гордовитий, ніколи навіть не сміявся. «Його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи осміхались». Після одруження та народження сина Карпо ніби виріс у власних очах, відчув себе справжнім хазяїном. Починає поводити себе ще більш егоїстично. Він ніколи не був покірним, не змовчував батькам, під час сварки через мотовило вперше підняв на старого Кайдаша руку. Про його жорстокість та черствість знало все село. Я погоджуюсь із тим, що батьки належним чином не займалися його вихованням, тому й мають такий результат. Я не згоден із думкою, що Кайдаш не займався вихованням дітей, тому що він був богомольна людина, а значить цінував свою сім’ю й доклав усіх зусиль для виховання хлопців. На мій погляд, стара Кайдашиха не знаходить спільної мови зі старшим сином та невісткою, тому що на неї панщина наклала свій відбиток. Замолоду вона довго служила в панів і «набралася од їх трохи панства», «до природної звичайності української селянки пристало щось вже дуже солодке, аж нудне», зовнішня пиха, облесливість у розмові. Я не згоден із думкою, що у сварках винні батьки. Розпалюванню ворожнечі сприяли й невістки, особливо Мотря. У неї надто дріб’язкова натура. Вона ладна лаятися за яйця, курей, кухоль, а наслідки всього цього жахливі — порушення етичних норм, народної моралі, бо син здіймає руку на батька, Мотря вибиває Кайдашисі око, Карпо женеться з дрючком за матір’ю, заганяє в ставок і ладен вдарити, та зупиняється, бо «не так шкода, матері, як чобіт».<span>Джерело: http://dovidka.biz.ua/kaydasheva-sim-ya-konflikt-mizh-batkami-ta-ditmi/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua</span>
<span>Какой стиль у произведения "художник ранкової зорі" отже цей стиль є художній</span>
