Скарби літа . заголовок.
Ідея така: потрібно не переберати дарунками дерев, плодів. а збирати все ,що дає нам природа
Пізнавальне значення таке: що робити все правильно , і отримажш в свою чергу виногороду смачну.
1.Прийшла весна-красна. Гріє лагідне сонечко. Сніг розтанув вже майже весь. Птахи весело щебечуть на гілках. Вони радіють потеплінню.<span>Крізь вологу землю пробивається трава. На деревах набухли бруньки. Скоро вони перетворяться на зелені листочки.
2.</span>Радіє все навколо. Співають пташки, посміхаються люди. Адже нарешті прийшла весна! Небо сяє яскравою блакиттю. Дме свіжий та лагідний вітер.<span>Дзюркочуть струмки на вулицях. Це швидко тануть сніг та крига. На мокрій землі розквітають тендітні проліски.
3.</span>Весною природа квітне. Яскраво-зелена травичка вкриває землю, неначе килимом. На цьому шовковому килимі розкидані пушисті кульки. Це весняні кільбабки. Вони яскраво-жовті, неначе маленькі курчатка.<span>Листочки на деревах ще маленькі та клейкі. Але з кожним днем дерева та кущі все більше вдягаються в нове зелене вбрання.
4.</span>Весною на вулиці стає тепло. День прибуває. Вечорами вже не так рано сутеніє. Хочеться якомога більше гуляти на свіжому повітрі.<span>Природа прокидається після зими. Розцвітають квіти у садках, на клумбах, в степу та в лісі. Перелітні птахи повертаються з далеких країв. До самого вечора чути їхній гомін</span>
Склади загадку, задай своїм батькам, якщо ні то думай ще, якщо відгадали ти на правильном шляху, удачі
<span>В своєму оповіданні «Білий кінь Шептало» відомий український письменник В. Дрозд порушив важливі соціальні проблеми, які повинні хвилювати кожну особистість, що схильна до самовираження і самоусвідомлення.Алегоричний образ білого коня Шептала став у оповіданні символом особистості, яка виділяється з натовпу і відрізняється від оточення. Читаючи твір, розумієш, що думки коня, які висловлює в оповіданні письменник – то думки справжньої, особливої, неординарної людини, а зовсім не тварини. У суспільстві таких людей часто називають «білими воронами», тому навіть біла масть героя оповідання обрана не випадково і є своєрідним натяком на цей відомий вислів.Кінь Шептало відчував свою неординарність, він пам’ятав, що його мати працювала у цирку, пам’ятав і розповіді про своїх предків – диких білих коней. Але попри ці знання йому доводилося зливатися з табуном. Це Шептало робив для того, щоб уникнути вибору, щоб не впасти в око жорстокому табунщику Степанові, щоб уникнути навіть його гострого погляду.Однак, прагнення Шептала сховатися було викликане зовсім не бажанням стати частиною єдиного, але безвільного табуну. Його гнітила принизлива робота пересічних колгоспних коней, йому було огидне відчуття близькості пітних крупів табуна, якого навіть на водопій ганяли не до річки, а до колодязного корита. До речі, це теж підкреслює обмеженість світу, у якому доводилося жити Шепталові.Автор оповідання ніби звертається до свого героя із запитанням: «Чи зможе він усе життя бути позаду непривітного конюха, бігати серед спітнілих колгоспних коней, пити з корита скаламучену воду і постійно уникати натовпу?». Та незабаром з’являється і відповідь: білий кінь Шептало все-таки показує свій норов і з загорожі тікає до луків. На просторі від відчуває себе таким же вільним, як і його предки – білі дикі коні. Він купається у річці, лежить на траві, пасеться.Змивши з себе сіру брудну пилюку, Шептало стає білосніжним і сам вражається своєму віддзеркаленню у річковій воді. Саме цей момент стає поясненням того, чому конюх дозволяє собі бити Шептала так само, як і інших коней, хоча той був особливим. Дивлячись на себе білосніжного, Шептало усвідомлює свою особливість, великодушно пробачає конюха Степана і навіть починає за ним сумувати.Врешті-решт Шептало повертається до колгоспного табуна, а щоб зранку знову біти сірим, таким, як і усі інші, викачується у багнюці. Але глибоко в свідомості Шептала не згасає думка про те, що він все одно особливий. І доки у ньому буде жити таке самовизначення, його нікому не зламати. Та серед сірого натовпу все ж краще бути таким же сірим.У оповіданні «Білий кінь Шептало» В. Дрозд створив досить поетичний образ коня – незвичайної особистості, яка прагнула свободи, але залишалася в неволі, яка хотіла самовиразитися, але, скута сірою буденністю, залишалася серед натовпу, дозволивши собі один-єдиний день вільного життя</span>
1. Прозовий повчальний алегоричний твір про людське життя:
А) притча; Б) казка; В) байка.
2. Чим у «Казці про яян» харчувалися яяни?
А) їжею; Б) нічим; В) власним “я”.
3. Кельма –це
А) музичний інструмент; Б) будівельний інструмент; В) канцелярське приладдя.
4. Хто заговорив із хлопчиком із «Казки про яян»?
А) принц; Б) дідусь; В) мама.
5. Яке слово не могли вимовити яяни?
А) Мама; Б) я; В) ти.
6. Головна думка “Казки про яян”
А) Людина має поважати тільки себе; Б) гуртом не можна подолати всі труднощі;
В) людина має не лише себе поважати, а й оточуючих.
7. Ким був хлопчик із «Казки про яян» Е. Андієвської?
А) пастушком; Б) школярем; В) яянином.
8. На березі говорюща риба із казки «Говорюща риба»:
А) перестала говорити; Б) познайомилась із дітьми; В) познайомилась із рибалкою.
9. Чому жінка у селі не помітила говорющої риби?
А) Бо жінка сама була дуже балакуча. Б) Бо жінка жінка була глуха; В) Бо риба сховалася від жінки.
10. Що сталося з говорющою рибою?
А) Вона повернулася в море; Б) Її засмажили; В) Вона втратила голос.
11. Чому люди почали цуратися рибалки?
А) Бо він шукав говорющу рибу. Б) Бо він всім розповідав про свої пригоди.
В) Бо він постійно мовчав.
12. Яка головна думка казки «Говорюща риба».
А) Не треба виділятися серед натовпу. Б) Кожна людина – неповторна особистість.
В) Треба вміти дружити.
