ЯК ВИНИКЛИ КАРПАТИ
Колись на нашій землі була величезна рівнина, вкрита травами, деревами; по ній протікали струмки та річки, багаті на рибу. Усім цим володів велетень Силун. Він добре вмів господарювати, мав багато черід корів, волів, отари овець, стада свиней. А гусей та качок, курей просто не злічитиі
Палац у Силуна був із мармуру, шпилі сягали до хмар. Замість ліжка у нього — золота колиска, вдень відпочивав у срібному кріслі.
Слуги обробляли землю, годували худобу, примножуючи багатство велетня. Самі ж тулилися в землянках, а кидати роботу не сміли. Так до кінця життя й були кріпаками.
Був серед челяді хлопець Карпо Дністровський, який прийшов з берегів Дніпра ще десятилітнім, щоб працювати й допомогти бідній матері. Добре працював Карпо, ще й іншим допомагав. За це його всі полюбили. Пройшло десять років, і Карпо вирішив повернутися додому.
Побачивши Силуна, парубок сказав йому, що хоче отримати свою платню й піти до матері. До цього ще ніхто не насмілювався так робити, тому пан дуже розлютився. Схопив він Карпа, подняв і вдарив об землю так, що аж яма утворилась. Але слузі нічого не сталося, він відчув від матінки-землі непереможну силу, схопив велетня і вдарив ним об землю так, що той опинився у підземній печері. Став Силун вибиратися, бити ногою в земну кору, а та не піддається, тільки вигинається. Так і утворилися гори, а найвищі там, де Гуцулыцина.
Уранці наймити побачили, що навколо постали лише гори, а панський палац провалився у прірву, яка одразу ж заповнилася водою й утворилося озеро. Назвали його Синевір. Горам на честь Карпа дали назву Карпати. Люди залишилися там жити й працювати.
Силун і тепер не стих під землею, все пробує вибратися, але не має такої сили, бо постарів.
Легенда пояснює назву гір Карпат, уславлюючи при цьому богатирів, захисників простих людей, таких, як Карпо. Злих панів, що знущалися над кріпаками, народна фантазія покарала тим, що загнала під землю. Інколи в горах бувають землетруси, які люди пояснювали тим, що це Силун намагається вирватися з печери, куди його загнав сміливий і сильний парубок Карпо.
"<span>Мавка сплітає довге віття на березі, сідає в нього і гойдається тихо, мов у колисці. Лукаш грає соло мелодії № 6, 7 і 8, прихилившись до дуба, і не зводить очей з Мавки. Лукаш грає веснянки. Мавка, слухаючи, мимоволі озивається тихесенько на голос мелодії .№ 8, і Лукаш їй приграє вдруге мелодію № 8. Спів і гра в унісон."</span>
"<span>Щоб тобі здобути лісову корону, </span>
<span>ми Змію-царицю скинемо із трону </span>
<span>і дамо крем'яні гори в оборону!"</span>
<span>"<span>Ей! не вчись брехати, </span>
<span>бо ще ти молодий! Язика шкода!"<span>Ⓐ</span></span></span>
<span>1. Вправний мисливець.
2. Лис пробирається на торговицю.
3. Неприємна зустріч із собаками.
4. У діжці з фарбою.
5. Страшний синій звір.
6. Царювання Лиса.
7. Помста одурених звірів.</span><span>Комментарии </span><span>Отметить на</span>
Розумний.Здогадливий.Добрий.
Разом із величними постатями історичних діячів визвольного руху, захисників рідної землі, героїчних месників з народу в творчості Тараса Григоровича Шевченка постає тема нелегкої жіночої долі. Образ жінки-коханої, жінки-матері часто зустрічається в Шевченкових творах. Для поета жіноча доля не просто була темою творчості, це було наболіле питання його життя. Вирісши сиротою, Тарас Григорович не знав що таке материнська любов, турбота й ніжність. Зате добре відчував бійку і лайку мачухи. Навіть ставши вільним, поет так і не одружився, не завів сім’ї. Ніхто не чекав його в теплій затишній оселі, нікому було вилити свою душу. Саме тому він так щиро співпереживає героям своїх творів.
Доля жінки-кріпачки у Шевченкових творах завше була трагічною, бо саме такою вона була в жінок, котрі зустрічалися поетові у житті. Важка праця, страхітливі умови життя, знущання – усе це знайшло відображення у Шевченкових творах «Наймичка», «Утоплена», «Катерина», «Причинна».
Поет часто порушує проблему долі дівчини-покритки. Скільки таких скривджених дівчат ми бачимо у його творах! У кожній з них є власна історія нещасного кохання, загубленого з вини «паничів-москаликів». В ній страчене або безповоротно скалічене життя молодиці.
Улюбленим жіночим образом у поета був образ матері з дитиною. Він завжди співчував дітям, страшенно їх любив.
Отже, жіноча доля була для Тараса Шевченка перш за все трагедією особистою, проблемою, що торкнулася ніжних струн Кобзаревої душі.
