<span>Світ дитинства – це такий чарівний світ, в якому дитина може
пограти в ляльки, в машини, в м’яч. І хоча дитинство пролітає дуже
швидко, воно все-таки дуже цікаве, яскраве і веселе. Це незабутня пора,
пора мрій, щирої радості і дорослішання людини. Ми не повинні забувати
дитинство і повинні берегти його в своєму серці, і тоді воно не забуде
нас.<span>Дитинство – це безтурботність, веселість, радість кожної
людини. Згадуючи про своє дитинство, ми ніколи не можемо сказати, що
воно пройшло для нас погано або що нам було нудно. Це завжди хороші,
добрі і щасливі спогади нашого життя. Ми ростемо, вчимося життю,
починаємо усвідомлювати реальність саме в цьому віці. Саме тому в школу
починають ходити з віку 6-8 років. Ми краще и </span></span>
Иван Пидакова это Историческая поэма
Ні траба мати свою думку та бути собою
і непідлаштовуватись не підкого
я вважаю, що дійсно, не все те золото, що блищить. На мою думку, люди повинні навчитися цінувати справжню красу, яка є внутрішньою.
багато моїх сучасників цінують матеріальне, а не духовне. вони забувають про те, що потрібно дивитися на вчинки і душу людини, а не на її статки. переконливим прикладом щодо цього аргументі є, на мою думку, образ наталки полтавки із однойменної п*єси котляревського. наталка, не зважаючи на походження і заможність возного, не погодилась виходити за нього заміж. дівчина чекала із заробітків свого коханого - петра. вона не звертала уваги на те, що він не був заможним, що він був сиротою, а любиа і цінувала парубка за працьовитість і добру душу.
у сучасному суспільстві люди намагаються створити собі комфортне життя за рахунок багатства. доказом є корисливі шлюби, які створюються задля того, щоб забезпечити своє подальше життя. але більшість подружніх пар до кінця свого життя залишаються одинокими і нещасливими.
отже, щастя на грошах не збудуєш. потрібно цінувати людину за її душу.
Те що тут ( Недоладия ) недороблено чи
Те що у Недорадника немае голови