Підготовка до ЗНО ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС кінця XIX — початку XX сторіччя
Михайло Михайлович Коцюбинський (1864-1913 pp.)
«Тіні забутих предків»
Етнографічна основа повісті
Повертаючись з Капрі, улітку 1911 р. Коцюбинський вирішує здійснити давню мрію — побувати в Карпатах. Відвідини цього краю в 1910 р. не були такими багатими на враження. Для написання твору не вистачало матеріалу. Але природа справила на Коцюбинського велике враження, бо була для нього одухотвореною.
Для зображення найказковішого краю Коцюбинському необхідно було зазирнути в душу людини. Письменника цікавило, звідки в гуцулів фантастичні уявлення про світ.
Характерною особливістю традиційних уявлень і вірувань гуцулів, як і українців взагалі, є синкретичне поєднання християнських релігійних уявлень з язичницькими віруваннями, що існували задовго до поширених вищих релігій, зокрема християнства. Ці уявлення полягають у вірі в наявність душі, духа в кожній речі чи явищі навколишнього світу.
Наші предки вірили, що весь світ, небо, повітря й уся земля населені богами та що вся природа жива, сповнена всякого дива. Уявлення про Бога й чорта є ключовими для християнської релігії і своєрідно відображають моральні норми: добро і зло.
Образи української демонології — це фантастичні істоти, наділені людськими властивостями, які можуть впливати на живу та неживу природу. Найпоширенішими серед них є духи природи (польовик,-водяник, лісовик та ін.), духи оселі (домовик, похат-ник та ін.). Ці образи ілюструють прагнення людини пояснити й упорядкувати навколишній світ, розкрити єдність людини і природи.
Під впливом християнства поволі стиралася різниця між чортом, домовиком, водяником, лісовиком, скарбником, але в літературних пам'ятках усе це збереглося якнайкраще. І свідченням тому є глибоке проникнення М. Коцюбинського під час створення повісті «Тіні забутих предків» у психологію, світогляд гуцулів, їхні вірування і звичаї. Саме на багатому етнографічному матеріалі повість набула загальнолюдського, філософського звучання.
Початок твору своєю простотою і оповідним характером нагадує казку, адже з перших рядків повісті з'являється фантастичний елемент (Іванова мати вважала, що під час пологів їй підмінили дитину на бісеня).
Своєрідний дуалізм — визнання двох творчих начал: добра і зла — наклав відбиток на всі уявлення героїв повісті про світ. Коцюбинський вбачав джерела міфологічних уявлень гуцулів не тільки в традиціях, айв особливостях гірської природи. Природні явища стають джерелом народження фантастичних образів.
Так, малому Іванкові привидівся щезник в оточенні цапів, але привид зник, як тільки хлопчик перестав боятися. Отже, для малих Марічки та Іванка світ здавався казкою.
Злиття язичницького і християнського світогляду найвиразніше простежується в накладанні християнських свят на обрядово-ритуальну структуру дохристиянського народного календаря. Іван бачить божественне і в християнському Богові, і в природі. Навіть злий дух чорт постає в творі багатоликим — це й арідник, і щезник, і багато чого іншого. І всіх треба задобрити, щоб не зазнати горя в житті. Так, у повісті змальовано обряд зустрічі Різдва, обряд святкування Святвечора, коли Іван звертається до різних ворожих сил, яких він остерігався все життя, скликав до себе на тайну вечерю всіх чорнокнижників, мольфарів, лісових звірів. Тут суто християнське свято Різдва Христова має у своєму складі ще й елементи, традиційні для язичницьких обрядів. Може, саме в тому виявляється сутність назви «Тіні забутих предків».
Олюднення, персоніфікація природних, матеріальних та психічних явищ властиві кожній релігії, оскільки в такий спосіб людина намагається пояснити все невідоме. А ожививши все незрозуміле, можна спробувати домовлятися з ним.
Кожна важлива справа на полонині супроводжувалась ворожінням або іншими ритуальними діями, що надають їй таємничості. Можливо, саме від цього й характери гуцулів здаються таємничими.
Навіть обряд похорон, яскраво описаний письменником повісті «Тіні забутих предків», на перший погляд здається дещо дивним. За народними віруваннями, зі смертю людини не закінчується її існування, а лише змінюється її стан. Так що поховальний обряд був звернений саме до душі людини, але коли обряд оплакування і голосіння закінчився, почалися забави. Напевне, так наші предки хотіли показати непереможність життя над смертю.
Багато уваги наші предки приділяли природним стихіям, окремим етапам життя людини, різноманітним випробуванням, явищам навколишнього світу тощо. У традиційних віруваннях, перекладах та повір'ях українців, зокрема гуцулів, елементи міфів максимально наближені до щоденного побуту селян. Втрачаючи своє первісне значення, міфологічні персонажі поступово набували характеру художньо-поетичних образів усної народної творчості.
Отже, фантастичні образи повісті служать для створення романтичної історії, забарвленої етнографічним колоритом, і передають особливості психології персонажів.
Цілісінький день, до темряви, ходити по колу, топтати власні сліди — в цім було щось принизливе.
Супроти вітру довго не пробіжиш, і розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки.
До того ж краще тягти, не очікуючи на батіг, ніж ковтати принизливе підстьобування.
Взагалі, він ніколи не розумів обмеженості деяких коней, котрі прагнуть на кожнім кроці суперечити, огризатися, показувати свій характер. Ніби цим чогось досягнеш, крім батога.
А справді, кому й що доведеш? Тільки собі гірше зробиш. Краще вже й надалі прикидатися сіреньким та покірненьким.
Испытания юного капитана (по роману Жюля Верна «Пятнадцатилетний капитан») Древний философ Вергилий говорил: «Отважным судьба помогает…». Примером этого является роман Жюля Верна «Пятнадцатилетний капитан».
В своей книге французский писатель рассказал о чрезвычайных приключениях юного Дика Сенда и его друзей в открытом море и трущобе тропической
Африки. Герои книги прошли невероятно трудный и длинный путь - от берегов Новой Зеландии к Калифорнии. Они преодолевали на своем пути и океанские пространства, и африканские джунгли, населенные дикими племенами людоедов и злыми хищниками.
Эти люди не были профессиональными моряками или опытными путешественниками. Мисис Уэлдон и ее пятилетней сын попали в беду, ей не на кого было рассчитывать, кроме
Дика Сенда, пятнадцатилетнего юноши, который служил младшим матросом на корабле ее мужа. И Дик Сенд понял это, и оправдал доверие более взрослых людей. После гибели экипажа «Пилигрима» ему пришлось стать капитаном шхуны и взять на себя ответственность за жизнь миссис Уэлдон и ее малолетнего сына и стать капитаном своей небольшой команды после того, как шхуна разбилась об рифы, а ее пассажиры оказались в трущобе тропической Африки.
Немало испытаний выпало на их судьбу. Но тяжелее всего было пятнадцатилетнему капитану, так как от его действий, его решений зависели судьба и жизни людей, которые доверились ему. И он оправдал их ожидания. Дик Сенд «был уже почти мужчиной в ту пору, когда его ровесники еще оставались детьми» пишет о нем Жюль Верн. Сын неизвестных родителей, который вырос в воспитательном доме, мальчик еще в детстве твердо решил «выбиться в люди» своими силами. «Трудная работа моряка уже подготовила его к жизненным битвам».
Автор пишет, что «у него было лицо человека не только сильного, но и отважного». Отважный человек сначала думает, а потом действует. «Отважным», а не просто храбрым почти всегда улыбается судьба» вслед за Вергилием повторяет Жюль Верн. Дику Сенду пришлось думать о многом, когда он один уцелел из всего экипажа шхуны и остался капитаном. Ведь он не успел еще усвоить всех премудростей морского дела.
Ему приходилось полагаться во многом на интуицию, естественную сообразительность, наблюдательность. Даже через несколько лет, когда Дик получит диплом настоящего капитана, его будут мучить укоры совести: «Если бы на борту «Пилигрима» я знал все то, что должен знать настоящий моряк, скольких несчастий удалось бы избежать!»
Но в том и заключается заслуга юноши, что он, не имея ни достаточных знаний, ни опыта, с честью справился с возложенными на него судьбой обязанностями капитана и вывел свою «команду» из всех испытаний с минимальными потерями. Сам Дик Сенд и не подозревал, что «сделал что-то такое, что называют блестящим подвигом». Его решительность, мужество, твердость сделали из него настоящего героя.
А усердие и трудолюбие помогли получить необходимые знания и диплом капитана, уважение людей. Но по характеру Дик оставался простым и скромным юношей. Ведь он только начинал трудный путь настоящего капитана одного из кораблей Джеймса Уэлдона.
Тема:<span>Гармонійне поєднання людських почуттів і краси природи. Ідея:Заклик до творення добра й краси. Надзвичайно поетична картина приророди змальована у вірші П.Тичини"Гаї шумлять".Твір сповнений світла,радості,повноти життя. Ліричний герой сприймає навколишнє середовище як подарунок природи-шум гаїв,хмарки в небі,гудіння звону,коливання достигаючих нив,шепіт трав. І на завершення-завжди вражаюча картина сонця,що заходить над рікою ,залишаючи на воді золоту доріжку та свої відблиски,Ніби розколовся навпіл сонячний диск-одна частинка у небі,а друга-на тихій гладіні води.Це сонячне золото заповнює душу,спонукає до творення краси й добра. </span>
