iван Франко назвав свiй твiр Захар Беркут, тому до вiн головной герой його твору. Й пронього йдеться протягом усього твору
Олекса Стороженко хронологічна таблиця 24 листопада 1806 — народився у селі Лисогори Борзнянського повіту (нині Ічнянський район, Чернігівської обл.) в сім’ї дрібного поміщика, відставного армійського офіцера Петра Стороженка. Спочатку хлопець здобув домашню освіту, а потім навчався в «благородному пансіоні» при губернській гімназії в Харкові. У 1820-х — Стороженко зустрічався із молодим Миколою Гоголем. З 1824 — протягом майже 30 років перебуваючи на військовій службі (пройшов шлях від унтер-офіцера в кінно-єгерському до поручика драгунського полку, а згодом став старшим офіцером у штабі кавалерійського корпусу). 1828–1829 — брав участь у російсько-турецькій війні , 1830–1831 — брав участь у придушенні польського повстання 1849 — брав участь у поході в Угорщину, був контужений. 1850–1863 — служив чиновником для особливих доручень при київському генерал-губернаторі Дмитрі Бібікові. 1857 — на сторінках російських журналів і газет з’явилося ім’я О. Стороженка як автора роману з української старовини «Брати-близнюки». 1861 — став відомим і як україномовний письменник, його доробок друкували в журналі «Основа». 1863 — у Петербурзі вийшли «Українські оповідання» у двох томах, які О. Стороженко написав ще в 1850-х рр. 1864 — О. Стороженка перевели в польсько-литовський край — м. Вільно. 1868 — вийшов у відставку у ранзі дійсного статського радника, останні роки життя провів на хуторі поблизу Берестя. Тут він виконував обов’язки повітового предсідателя дворянства й голови з’їзду світських посередників. Займався садівництвом, любив полювати й рибалити. Багато часу віддавав грі на віолончелі, малював і ліпив, нагороджений медаллю Академії мистецтв. 18 листопада 1874 р. — помер О. Стороженко на своєму хуторі. Похований у м. Бресті.
Жив собі Лис Микита. Хитрий-прехитрий. Ніяк його не могли впіймати, а він лише з того насміхався. А вже як виходив на полювання, ніколи з пустими руками не повертався. З того Лис став страшенно гордим. Ще й зазнався: став сперечатися з товаришами, що серед дня прямо з базару курку вкраде.
От і пішов. Отямившись трохи від людського ґвалту на базарі, Лис проскочив невпізнаним. Але раптом йому зустрілися собаки, які занюхали, хто він такий. Тікаючи, Микита вскочив у якийсь двір і заліз у діжку. В цій діжці стояла олійна синя фарба. Собаки не знайшли нещасного Лиса, і він зміг увечері тихенько вибратись і втекти в ліс.
Прокинувшись вранці, він дуже засмутився, бо був увесь укритий не то лускою, не то колючими ґулями. Але скоро заспокоївся, побачивши, як його злякався Вовк. Той бідний аж завив і почав тікати. Лис вирішив, що з цього можна виграти. Прийшовши на звірячий майдан, він сів на місце Ведмедя й оповів звірям, що його зліпив святий Миколай і назвав звіром Остромислом. А на землю пустив, щоб творити лад, судити по правді й не допускати кривди. Лис Микита був добрим царем, м’якосердним. Звірі були дуже раді, що в них є цар, хоч жили, як і раніше: хто був дужчий — той і кращий, хто слабіший — тому жилося гірше, хто що зловив — той те з’їв, а не зловив — то був голодний.
Минув рік, і звірі вирішили влаштувати бенкет. Всі почали співати. Лис на радощах теж підтягнув. І тут його впізнали. Звірі так розлютилися за те, що їх довго дурили, що розідрали Лиса на шматки. І зараз, коли хто залишиться одуреним і з того стає мудрішим, то говорить: "Я на нім пізнався, як на фарбованім Лисі".
Тема:уславлення того що рибалка був не байдужий до риби.Товаришував з рибой але пережив болючу втрату свого вірного товариша риби.
Людині дається її життя тільки один раз.Між собою ми можемо сперечатись про життя після смерті,але ніколи не будемо певні.У нашому світі багато ненависті і злоби,але з цим потрібно боротись.Бажання зробити навколишніх добрішими може бути оправданим,якщо ми почнемо із себе.Одні із головних якостей у людей,котрі я ціню це честь,сміливість і доброта.Прояв героїзму оже бути різним,прикладів безліч,але для того,аби пожуртвувати своїм життям,напевно,потрібно мати велику силу духу і любов та чисту душу.Кожен із нас вчинив би по-різному,але це питання занадто важке,щоб відповісти на нього точно.
