1. На Кам’яному острові2. Швайка каже, що на землі Воронівки напали татари3. Хлопці лишаються на острові самі з Барвінком4. На острів припливають два човна з трьома людьми, один з них - Тишкевич 5. Хлопці беруть Тишкевича у полон6. Козаки повернулися, Тишкевич втік7. Швайка наказав всім тепер забиратися на Зміїний острів і погнався за Тишкевичем8. Тишкевичу дають сотню людей, щоб той розбив козаків на Камяному острові 9. Санько ворожить, і хлопців не помічають.10. Швайко і хлопці ідуть степом, зустрічають пастуха Рашита11. Швайко і хлопці в гостях у Вирвизуба12. Пригоди Демка-Дурної Сили13. Дід Кудьма вирішив, що Грицик залишиться зі Швайкою джурою, а Санько буде з ним.14. Суд у плавнях: Грек дарує Демкові життя15. Козацькі розмови на березі річки
Наша Русалонька, Софія, постійно вплутується в різні пригоди: знімає Прокляття, подорожує у часі, Ловить привидів, рятує людей від смерті і допомагає своєму другу з Сашкові.
при цьому вона ще й закохана У Вадима кулаківського, який небайдужий до її запеклого ворога Ірини.
такий захопливий сюжет затягує нас у цю повість-казку все дужче і дужче, чого й домагалася Марина Павленко. під стать таким захопливим пригодам Софія має дуже своєрідний характер. Вона добра прискіплива до своїх ідеалів, справедлива, чесна, смілива, наполеглива й інколи наївна, як усі дівчата в її віці.
Поема Лесi Украïнки "Давня казка" побудована на суперечностях мiж
двома героями Поетом i лицарем Бертольдом тобто мiж силою мистецтва
слова та силою влади й примусу, мiж силою духу та
<span>орiєнтацiєю на матерiальне. </span> Створенi авторкою
образи є нiби уособленням двох протилежних точок зору на свiт, на
мiсце людини в свiтi. Героï поеми мають рiзнi цiнностi, вболiвають
за рiзнi подiï. Читач одразу бачить, що
вiдмiнностi мiж вдачами цих персонажiв принциповi. Вже в першiй частинi
твору Поет говорить про своє життя: вiн почуває себе вiльним
i багатим. Його думи несуть його, куди вiн захоче, за допомогою
своєï творчоï уяви, особливого свiтосприйняття вiн,
здається, може осягнути весь свiт, тож весь свiт належить Поетовi.
Поет не вiдчуває себе самотнiм чи нещасним: його завжди
оточує молодь яка дослухається його слiв, подумки вiн завжди
з людьми, з народом, з природою. Бертольдовi важко це зрозумiти. Авторка
так характеризує свого персонажа, лицаря Бертольда:
Був вiн гордий та завзятий,
Але ж тiльки на упертiсть
Та на гордощi багатий.
У життi ж Бертольд має зовсiм iншi цiлi, вiн приземлений та
практичний. I здавалося б, нiчого немає поганого в практичностi,
але така тонка межа мiж життєвою практичнiстю та приземленiстю,
бездуховнiстю. Лицаревi важко оцiнити щось, що не можна побачити: краса
духу, сила мистецтва видаються йому фантомами, iлюзiями:
Я б вiддав отой химерний
Твiй таємний свiт надхмарний
За наземне справжнє графство,
За пiдхмарний замок гарний.
Але коли лицар чує слова поета, навiть вiн не може встояти перед
ними, навiть вiн визнає силу слова:
Довго й лицар слухав пiсню,
Далi мовив на вiдходi: Що за дивна сила слова!
Ворожбит якийсь, та й годi!
Ответ:
Метафори: «весна промінням грала, сипала квітки»; «летіла хутко», «весна… дарунки всім несе», «заглянули від яблуні гілки», «зам иготіло листячко зелене», «прилинув вітер, заспівав», «прилинули пісні пташині», «гай свій відгук… прислав», «весна дала», «весна… за вікном цвіла»
Моє основне захоплення - читання книг. Воно вдоволено просте, наприклад, я люблю читати некласичну літературу. Це є одним з основних моїх захоплень