Як часто люди роблять добро, і чи варто його робити? Звичайно варто! Завдяки йому наш світ стає щасливішим і прекраснішим, він наповнюється любов'ю.
Але робити добро потрібно від усього серця, і тільки в цьому випадку воно буде приносити радість іншим.
Чому люди повинні робити добро? Добро робить людей сильнішими і щасливими. Добро вчить піклуватися про свого ближнього, і не забувати про те, що навколо нас дуже багато людей, які потребують нашої допомоги.
Часом, зробити добру справу зовсім нескладно, але тим не менш не багато хто хоче її робити, але ж воно принесло б більше радості та любові іншим.
Допомагаючи один одному, ми робимо добро, якщо хтось просить про допомогу потрібно допомогти. Допомагаючи іншим, ми допомагаємо самим собі.
Робити добро треба від усього серця, тоді ці справи будуть приносити усім радість.
Як часто люди роблять один одному добро? У нашому сучасному світі багато людей не знають, що значить робити добро. Всі зайняті своїми проблемами, їх не цікавлять проблеми інших. Це говорить про егоїзм людей, вони не відчувають навколишній світ, не помічають його. Якщо ви не помічаєте, то й не помічають і вас. І якщо допомагаєте ви, то будуть допомагати і вам. Все в світі взаємопов'язане, ну а точніше, що посієш, те й пожнеш.
Так, різниця є...На письмі -ться ми пишемо саме так, при вимові ми вимовляєм подовжене [ц:а]
1.Моховинка-добра, лагідна,звичайненька, слухняна, роботяща.
2.Лісовою Хуха.
3.Відданість своїй батьківщині.
4.Неуважні люди,що не помічаюсь Хух.
5.Страшний звук коло будинку.
6.Злякана Хуха.
7.Біда муховинки.
8.Козячий хлівець
9.Тяжке житття без рідного товариства в чужій стороні.
10. Хуха врятувала свою приятельку Лиску.
11. Поранена Моховинка.
12.Веселі вечорниці у старого Хо.
Марійка та Івоніка Федорчуки все своє життя присвятили землі. Доклавши всіх можливих зусиль, вони стали заможними господарями та виховали двох синів - Михайла й Саву. Склалося так, що єдиною надією старих був працьовитий Михайло, адже Сава не любив нікого й нічого, крім злодійки Рахіри, яка мала значний вплив на хлопця. Сава заздрив Михайлові, до якого люди ставилися приязно.
Все це було передумовами тієї трагедії, яка сталася в родині Федорчуків. Батьки поставили Саві умову: або Рахіра, або земля. Рахіра ж погоджувалася на одруження, тільки якщо Сава матиме землю. Хлопець розумів усю цінність та силу власного господарства, землі, яка мала належати Михайлові, а не йому з Рахірою. Зненавидівши брата, Сава вбиває його.
Ще одна причина трагедії Федорчуків - це слабодухість Сави. Неврівноважений хлопець часто піддавався будь-якому негативному впливу, бачив перед собою тільки одну мету: одружитися з Рахірою будь-якою ціною.
У оповіданні "Дорогою ціною" Михайло Коцюбинський, услід за Тарасом Шевченком, Нечуєм-Левицьким, опоетизував волелюбний дух трудящих України. Остап Мандрика був вихований на оповіданнях діда, "який ходив у Січ, а потім різав панів в Умані". Ті розповіді пробуджували в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал. Остап не хотів змиритися з тим, що він, Соломія, дід - не більше, ніж худоба в пана. Він часто згадує, як катували сивого дідуся на стайні, як погрожував оббілувати і його самого пан. Остап любив кожну стежечку, кожний горбочок рідної землі, але жити в неволі - гірше смерті. Цією відчайдушністю у своєму прагненні до волі він нагадує козака Голоту, Миколу Джерю, героїв Шевченка.
<span>Та справжнім відкриттям в літературі було створення письменником образу жінки, не тільки покривдженої, стражденної, а й сильної, сміливої, здатної до боротьби за свою долю. "Ваша Соломія - то джерело під час спеки... то завдаток типу жінок, що уміють боронити себе", - так визначала цей образ відома громадська діячка того часу Н. Кобринська. Щоб бути справжнім товаришем Остапові, вона жертвує своєю красою, чудесними косами. Засмучені очі Соломії не покидають з того часу нашу уяву. Бачимо їх, коли з жахом стежить Соломія за високими вогняними горами палаючих плавнів і в останньому відчаї кличе тяжко пораненого Остапа; коли на човні разом з Іваном готує напад на турецьких козаків, щоб звільнити свого коханого; коли чорна безодня дунайської води заховує тіло... </span>
<span>Дорогою, найвищою ціною заплатила Соломія за жадання бути вільною, гірку ціну дав за волю Остап: все життя списане на спині, а половина душі навіки залишилася в Дунаї. Такий трагічний кінець оповідання ще раз підкреслює волелюбність українського народу, його прагнення будь-якою ціною добитися свободи.</span>