<span>
Олекса Стороженко, за словами Івана Франка,
талановитий оповідач, що добре володіє українською мовою. В оповіданні
«Скарб» письменник використав український фольклор, поєднав фантастичні
елементи з реалістичним зображенням селянського побуту, гумористично
зобразив головного героя.
Павлусь, єдиний син у родині, ріс зманіженим,
залюбленим матір’ю. Узимку й восени вона не випускала його з хати, щоб
не замерз, навесні і влітку — щоб сонце не напекло голову. Бачачи, що
син нічого не вміє робити, батько журився: «Що з ним станеться, як ми
помремо?»
Мати мала рацію, коли говорила: «Як Бог милосердний
пошле йому щастя, то без нас житиме ще лучче, як теперечки». Після
смерті батьків за Павлусем наглядали наймит і наймичка. І хоча він уже й
парубком став, а все чекав, коли хтось за нього зробить. «Павлусь за
весь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не
попросить: якось йому і слово важко вимовити».
І на вечорниці йому йти не хотілося, і скарб шукати
відмовився, бо звик лише їсти та спати. За це прозвали його Лежнем.
Навіть грушу зірвати не міг: «Бісові груші, — пробубнить, — які спілі, і
над самісінькою головою висять, і ні одна ж то не впаде у рот». А
потрусити дерево — важко.
У селі Павлуся вважали щасливим: нічого не робить, а
все має. «Сказано: як кому Бог дасть щастя, то не треба йому й рідної
матері, не треба і скарбу шукати, сам скарб його знайде». І хоча люди
заздрили Павлусеві, жити так, як він, не хотіли. Думаю, що щасливим не
був і Павлусь.
Олекса Стороженко, за словами Івана Франка, талановитий оповідач, що
добре володіє українською мовою. В оповіданні «Скарб» письменник
використав український фольклор, поєднав фантастичні елементи з
реалістичним зображенням селянського побуту, гумористично зобразив
головного героя.Павлусь, єдиний син у родині, ріс зманіженим, залюбленим
матір’ю. Узимку й восени вона не випускала його з хати, щоб не замерз,
навесні і влітку — щоб сонце не напекло голову. Бачачи, що син нічого не
вміє робити, батько журився: «Що з ним станеться, як ми помремо?»Мати
мала рацію, коли говорила: «Як Бог милосердний пошле йому щастя, то без
нас житиме ще лучче, як теперечки». Після смерті батьків за Павлусем
наглядали наймит і наймичка. І хоча він уже й парубком став, а все
чекав, коли хтось за нього зробить. «Павлусь за весь день і пари з рота
не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і
слово важко вимовити».І на вечорниці йому йти не хотілося, і скарб
шукати відмовився, бо звик лише їсти та спати. За це прозвали його
Лежнем. Навіть грушу зірвати не міг: «Бісові груші, — пробубнить, — які
спілі, і над самісінькою головою висять, і ні одна ж то не впаде у рот».
А потрусити дерево — важко.У селі Павлуся вважали щасливим: нічого не
робить, а все має. «Сказано: як кому Бог дасть щастя, то не треба йому й
рідної матері, не треба і скарбу шукати, сам скарб його знайде». І хоча
люди заздрили Павлусеві, жити так, як він, не хотіли. Думаю, що
щасливим не був і Павлусь.
</span>
Інколи людина може дуже гарно говорити про себе чи про свою любов до інших. Але чи слова завжди допоможуть у біді? Коли ми потрапляємо у лиху ситуацію, то нам потрібна реальна допомога.
Можна багато говорити про любов до батьків, про повагу до них і захоплення . Але є більш надійний спосіб виявити свої почуття. Візьми ганчірки та помий посуд, підлогу, полий квіти та зроби сам домашнє завдання, зустрінь батьків гарячим чаєм чи підігрітою вечерею. Вони зрозуміють без гарних слів, що ти їх любиш і поважаєш . Твої гарні вчинки зроблять їх життя радісним та гарнішим.
Поезія «Виклик» написана у 1862 році. Цей вірш було покладено на музику, і згодом пісня "Ніч така місячна..." стала такою популярною, що стала народною. Вірш «Виклик» належить до інтимно-пейзажної лірики. У цьому вірші поет гармонійно поєднує картину української ночі зі станом душі ліричного героя, закоханого юнака. Головна ідея твору - оспівування кохання як високого почуття і захоплення мальовничою природою; крім того, у вірші знайшли відображення соціально-громадянські проблеми того часу. Вірш названий «Виклик» тому, що ліричний герой кличе свою кохану на побачення. Художні засоби: епітети: «ніч – місячна, зоряна», «гай – чарівний», «небо – незміряне, всипане зорями», «осичина – струнка», «перли – ясні», «розмова – тиха», «роса – краплиста» та багато інших.
«Гетьман» Вірш написаний у 1902 році; присвячений доньці М. Старицького.Жанр - балада.
У баладі автор розкриває патріотичні, громадянські переживання Богдана Хмельницького (ліричного героя), та акцентує увагу на соціальних проблемах свого часу.
Використовуючи художні прийоми фантастики та казки, М. Старицький героїзує минуле і звертається до подій того часу, коли був написаниа балада. Очевидним є зв’язок балади «Гетьман» з українською народною баладою. Він виявляється у таких фантастичних діях як оживлення мерця (привид гетьмана Б. Хмельницького) а також у фольклорних образах-символах: печера-труна, білий кінь з вогненними очима, ніч під Водохреща — містична пора, кривава сльоза матері-України, що оживляє мерця.
Захар Беркут, строгий лицем і високий на зріст був «…незважаючи на глибоку старість іще сильний і кремезний». Основним життєвим покликанням цієї людини була самовіддана праця на користь рідного народу. Навіть досягнувши похилого віку, він приймає активну участь у житті громади, допомагає людям своїми знаннями і своїм досвідом. Усе життя Захар присвячує боротьбі за єдність людей. Навіть перед смертю він бачить лише перемогу своєї справи, якій віддав кращі роки свого життя. Життєвою мудрістю і переконливістю сповнений виступ Захара Беркута перед громадою. Він завжди дотримує свого слова і з гордістю запевняє: «Беркути додержують слова навіть ворогові і зрадникові». Навіть наприкінці свого життя Захар переживає за майбутнє свого народу. Він закликає своїх співвітчизників триматися разом, стояти незламно один за одного, щоб ніяка сила, ніякий ворог не змогли їх подолати. Я захоплююсь Захаром Беркутом, в образі якого І. Франко втілив патріотизм, народну мудрість і відданість народній справі. Навіть своїм життям видатний український письменник І. Франко довів, що любов до рідної землі повинна проявлятися не у порожніх балачках, а у щоденній самовідданій праці. Таким був письменник, таким був і головний герой його найкращого твору. Ми знайомимось з Захаром Беркутом вже наприкінці його життя і застаємо героя «сивим голубом», дев’яностолітнім старцем, поважним лідером гірської громади. «Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази».
Повтори: Коли мене питають... Епітети: ясні зорі, тіхі води Метафори: випадкове слово не впаде Риторичний оклик : кладуть отут у домовину живим Риторичні запитання: Народу чи зможеш послужитись як і де?, Україну чи зможеш ти забуть на чужині?, Рідну мову чи зміг би поміняти на чужу?
