Це означає те,що якщо ти будеш сміятися з чужої біди то таке може трапитися із тобою і ти зрозумієш як ти неввічливо вчинив
Твір на тему: «Хто в Україні гідний називатися патріотом»
Чимало останнім часом говорять про патріотизм, особливо сьогодні, коли постає питання про любов до рідної землі, уміння і бажання її захищати навіть ціною власного життя. Точаться суперечки, кого можна назвати патріотами, адже є люди, які обожнюють красу рідного краю, користуються її благами, але скаржаться на оточення; є такі, що люблять минуле і критикують сьогодення; є й такі, що голосно сповіщають про свою любов до України і народу; є й такі, кого мало хто знає, але вони своєю невтомною працею примножують матеріальні цінності; є герої, які зі зброєю в руках захищають честь і незалежність своєї держави, віддаючи за неї життя... То хто ж справжній патріот?На мою думку, патріот — це людина, віддана своєму народові, яка любить свою Батьківщину, готова її захищати в найважчі хвилини, людина, що живе і працює заради процвітання свого краю. Інколи, і навіть сьогодні, з високих трибун звучить море слів про любов і відданість Україні, але, на жаль, це тільки слова. Проте можна навести безліч прикладів самовідданої любові українців до рідного краю. Сьогодення є прикладом цього, адже багато синів і дочок України віддали за неї найдорожче — життя. Ми стали свідками цього. Події Майдану, війна на Сході... І досі проливається кров найщиріших патріотів.
Історія свідчить, що українці в усі часи були патріотами. Про це розповідають історичні пісні й думи, художня література. Прикладом самовідданого служіння рідній землі є, наприклад, Ярослав Мудрий, справжні патріоти Залізняк, Гонта, Кривоніс, Дорошенко, Богдан Хмельницький, Леся Українка, Тарас Шевченко, Михайло Грушевський, Василь Стус, Іван Пулюй, наша сучасниця Ліна Костенко.
Порушує тему патріотизму та засуджує балакунів-псевдопатріотів В. Самійленко в поезії «Патріоти». Справжнім патріотом у цій поезії, на мою думку, є третій юнак, який
...бачив душею Вкраїну
І все, що вона добула.
Письменник намагається допомогти читачам не купитись на гарні слова, а дбати про свій край, любити рідну землю, працювати для неї.
Я ще зовсім юна. І хоча життєвого досвіду в мене небагато, проте розумію, що дуже легко любити Батьківщину, коли вона багата і могутня, значно важче — коли вона слабка і незахищена. Та хіба зможуть справжні сини кинути хвору матір напризволяще? Я не засуджую тих людей, які в пошуках кращої долі емігрували за кордон, але впевнена, що вони глибоко нещасні, бо, можливо, маючи матеріальні блага, вони не мають змоги дихати рідним повітрям, бачити, як ростуть їхні діти, уклонитися рідній оселі, захищати свою землю від ворогів.
Отже, справді, справжніми патріотами є ті люди, які не розказують про любов до рідного краю, а захищають його навіть ціною власного життя, працюють і живуть задля його процвітання, примножуючи набуте.
Багато сторіч і навіть тисячоліть тому давні мудреці казали, що мистецтво — це дзеркало природи. Звісно, з часом ставлення до того, що і під яким кутом, так би мовити, має в цьому дзеркалі відбиватися, змінювалися. Але у будь-якому разі зрозуміло, що мистецтво так чи інакше має бути пов'язане з життям, бо інакше воно не буде потрібне людям. Тільки впізнаючи себе і свої власні почуття у творах літератури, читач відчуває зацікавлення, його хвилює той чи інший сюжет, спонукає до роздумів, очищує і збагачує духовно. Тим більше ця закономірність стосується драматургії, оскільки вона є чи не найбільш реалістичним родом літератури. Український народ, такий талановитий у піснях та народній творчості, завжди мав поетичну душу, душу митця... Але часто він не впізнавав себе у творах літератури, бо вони були присвячені зовсім іншим, далеким від народного життя подіям. Але зі створенням прекрасної драми «Наталка Полтавка» цю «несправедливість» нарешті було подолано і виправлено назавжди!
Чому п'єса так припала до душі глядачеві? Бо вона відображувала реальне народне життя, із яким кожен глядач стикався кожного дня. Навіть більше: кожен жив цим, тож, побачивши на сцені власні болі та переживання, зрозумів і полюбив це твір.
«Наталка Полтавка», як ми бачимо із заголовку, оповідає нам про долю звичайної української дівчини. Наталка працьовита і щира, чуйна і дотепна, розумна і красива як зовні, так і душевно. Наталка щиро кохає Петра, вона віддано чекає на нього кілька років. Проте обставини тиснуть на дівчину, мати схиляє до шлюбу з іншим. Прекрасно описує автор і душевні переживання Наталки, і громадську думку, згідно з якою шлюб за розрахунком сприймається як цілком нормальне явище. Але найбільше захоплення викликає сила духу Наталки, яка не хоче коритися долі, хоче сама творити свою долю, здобувати своє щастя.
Наталка перемагає обставини! Точніше, навіть не стільки сама Наталка, скільки щире почуття її та Петра, справжнє кохання долає всі перепони, виставлені життям. Цікаво, як протиставляється у творі народна мудрість, народна мораль моралі «освічених верств», які, на відміну від простих людей, не бачать великої біди у тому, щоб поступитися почуттями заради вигідного шлюбу. Вже вкотре ми розуміємо, що моральна краса і чистота людини зовсім не залежить від її соціального статусу. Котляревський майстерно розмежовує вічні цінності та минущі, духовне та матеріальне.
Дуже багато у творі фольклорного, глибоко народного. Безліч прислів'їв та приказок, фразеологізмів та влучних висловів, створених народним розумом. Краса численних пісенних партій і досі зачаровує глядачів. Деякі з цих пісень співають і зараз. Фольклорну основу великою мірою мають і образи головних персонажів: Наталки, її матері, Петра, Миколи та інших. Проте я відзначив, що і через зовнішню типовість, узагальненість образів жодна з цих постатей не втрачає індивідуальних рис, не стає тільки типом, але лишається індивідуальним, яскравим художнім образом. Настільки яскравим, що читач часом забуває, що це вигадка автора, вірячи, що перед ним живі люди та їхнє життя. Кажуть, що сюжет «Наталки Полтавки» взято з реального життя...
Отже, український глядач побачив у творі відображення самого себе і свого життя. Але ж ті часи давно минули, люди змінилися, змінилося життя. Проте справжні шедеври слова не втрачають своєї актуальності. Бо, попри будь-які зміни в житті суспільства і людей, є вічні теми і вічні проблеми нашого буття, як-от: справжнє кохання, щира дружба, чистота душі та боротьба за власне щастя. Завдяки беззаперечному талантові І. Котляревського навіть сучасний глядач бачить відображення власних переживань у цій п'єсі, бо, на щастя, сердечність і краса людської душі все ще є важливими для нас цінностями...
Ответ:
У якому рядку дієслово або форма дієслова з НЕ пишеться окремо?
<u>1. Не написати листа </u>
<em>2. Ненавидіти війну </em>
<em>3. Невивчений вірш </em>
<em>4. Нехтуючи законом</em>
Объяснение:
2 і 4 - слово без НЕ не вживається, 3 - НЕ з дієприкметником пишеться разом, бо немає залежних слів, протиставлення, воно є означенням.
У різні часи і в різному віці люди зверталися до Біблії. Здавна її називають Книгою Книг. Чим пояснити таку назву? Мабуть, тим, що саме в Біблії визначається місце людини у світі й сенс її буття.
Біблійні оповіді завжди повчальні. В них розкриваються вічні закони моралі, які людина має засвоювати ще з дитинства. І тоді вона не зможе чинити зла, ображати, лаятися, брехати, ненавидіти, красти, вбивати. Страх Божої кари й буде тією стримувальною силою, яка зможе зупинити кожного, хто насмілиться порушити закони моралі. Можливо, тому що сучасні люди не завжди дотримуються Божих заповідей, і стало таким складним наше життя. Але передумати, схаменутися ніколи не пізно, і саме Біблія спонукає людину замислитися над своїми вчинками, переглянути свій спосіб життя.
Не помилюся, коли скажу, що Біблія справляє великий вплив на людей. Секрет цієї притягальної сили Святого Письма розкрив український філософ Григорій Сковорода, який говорив про те, що Біблія сильна не так історіями, в ній розказаними, як духовним змістом, що ті історії наповнює. І з ним важко не погодитися.