Часто у людини з'являєютьсь сильні перешкоди при досягненні успіху і це є страх. Ми боїмося бути недооціненими, зазнати поразку, не відтворити власних або сподівань інших, близьких нам людей.
Проте саме в такі моменти ми повинні тверезо оцінювати ситуацію і чітко розуміти, що неспробувавши ніколи не можна дізнатися, чи зміг ти досягти успіху в данній ситуації чи ні? Існує така приказка: "Краще жаліти, про те що зробив, ніж про те, що не спробував" і я з нею повністтю згоден. Адже погодьтесь, дуже важко освідомлювати, що в тебе була можливість, а ти нею не скористався. Звісно можна знайти собі виправдання, але я вважаю, що людина сама вирішує свою долю.
Позбутися свого страху можливо, але тільки тоді, коли ти зрозумієш, що це твоє життя і ти повинен бути щасливим, особливо коли це щастя у твоїх руках.
епітети:
"Дощами мита, перемита,"
"Мій ревний біль і ревний жаль"
метафори:
"Живе у серці стільки літ
Ота стежина в нашім краї"
"Снігами знесена у даль"
"Між круглих соняхів із літа"
"Мій крик життя на цілий світ"
план до твору звук павутинки
1.Срібний чоловічок, народжений з крапель
2.Неіснуюча Сопуха
3. Новий загадковий і таємничий світ
4. Адам, що здогадався, на відміну від інших дорослих, про каравели.
5. Страшна хвороба.
6.Збудована і зруйнована гребля.
7.Дівчинка на човні.
8.Розповідь Ніни про потойбічний світ
9.Подорож за павутинкою
10.Пошкоджений човен Ніни
11.Прощальний подарунок Адама
12. Осіннє прощяння
<span>"Повість минулих літ" вважається історичним документом та художнім твором. Історичним тому, що розповідає про минуле нашої історії, також вона написана нашими предками, і з неї ми дізнаємося про давні події. Художнім тому, що разом з тим, у них відображене авторське бачення подій.</span>
Павлусь — головний герой оповідання О. Стороженка. Його образ доводить нам, що сите життя і неробство не робить людину по-справжньому щасливою. Щастя не може бути в житті людини, яка живе лише для себе і не зігріває своїм душевним теплом інших, яка безглуздо і безцільно проживає свій вік. Павлусь, єдиний син у родині, ріс зманіженим, залюбленим матір’ю. Узимку й восени вона не випускала його з хати, шоб не замерз, навесні і влітку — шоб сонце не напекло голову. Бачачи, шо син нічого не вміє робити, батько журився: «Що з ним станеться, як ми помремо?» Мати мала рацію, коли говорила: «Як Бог милосердний пошле йому шастя, то без нас житиме ше лучче, як теперечки». Після смерті батьків за Павлусем наглядали наймит і наймичка. І хоча він уже й парубком став, а все чекав, коли хтось за нього зробить. «Павлусь за весь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і слово важко вимовити». І на вечорниці йому йти не хотілося, і скарб шукати відмовився, бо звик лише їсти та спати. За це прозвали його Лежнем. Навіть грушу зірвати не міг: «Бісові груші, — пробубнить, — які спілі, і над самісінькою головою висять, і ні одна ж то не впаде у рот». А потрусити дерево — важко. У селі Павлуся вважали щасливим: нічого не робить, а все має. «Сказано: як кому Бог дасть шастя, то не треба йому й рідної матері, не треба і скарбу шукати, сам скарб його знайде». І хоча люди заздрили Павлусеві, жити так, як він, не хотіли. Думаю, шо шасливим не був і Павлусь.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/storozhenko-skarb-harakteristika-pavlusya/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
