Багато майстрів слова є в українській літературі. І одним із них
виступає творець української побутової повісті Іван Нечуй-Левицький. Як
яскраво описує він українську природу, українське село і людей, які
мешкають у цьому селі. У повісті «Кайдашева сім'я» автор так майстерно
створив своїх
персонажів, що вони, ніби живі, сходять зі сторінок книжки. Всі дійові особи дуже колоритні, по-своєму оригінальні, неповторні.
Пригляньмося
до Омелька Кайдаша. Вже немолодий, він більшу частину свого життя
відробив на панщині, яка «...наклала на нього свій напечаток». Працював
він і після панщини, вже на себе, на свою сім'ю. «Він був добрий
стельмах... і заробляв добрі гроші, але ніяк не міг вдержати їх у руках.
Гроші втікали до шинкаря». Читаючи це, співчуваєш старому, бо далі
автор розкриває причину цього пияцтва. Він каже, що Кайдаш став
заглядати в корчму, «запиваючи давнє панщинне горе». На прикладі старого
Кайдаша автор показує, як кріпацтво зламало людину. І хоч воно не вбило
в ній трударя, але перетворило на п'яницю.
Знайомлячись із Марусею
Кайдашихою, помічаєш, що це насамперед сварлива жінка, гризлива
свекруха, «наче люта змія». Кріпаччина теж висушила її душу, знищила в
ній добре, ніжне, ласкаве. Тепер жадоба до власності керує всіма її
вчинками. Вона довго працювала в панів і наслідувала у них лиху та
зарозумілість, навчилася зневажливо ставитися до нижчих за себе,
підпорядковувати їх своєму впливу. Але разом з тим вона хороша
господиня, вміє добре куховарити. Коли обродилася її невістка Мотря,
вона «припала коло свого онука, неначе коло своєї дитини... Кайдашиха
тішилася онуком, колихала його, гойдала...» Але через сварки і гризню
невістка «не давала їй дитини й одганяла її од колиски. Тільки вночі,
тоді як Мотря спала міцним сном, Кайдашиха вставала до дитини,
забавляла, як вона плакала, та годувала її молоком». Так
письменник-реаліст показав, що не все в образі Кайдашихи було
негативним. Це вплив панщини та дрібної власності зробили її такою.
Описав
письменник і тогочасну молодь — дітей колишніх кріпаків: Карпа і
Лавріна. Сини Кайдаша успадкували від батька працьовитість, турботу за
свою сім'ю, а також інтереси дрібного власника. Зовні брати схожі один
на одного. Але кожен із них — чітко окреслена індивідуальність.
Для українського селянина земля – це найсвятіше в житті. Довгі роки кріпосного права, коли середньостатистичний українець навіть мріяти не міг про свій клаптик землі, а якщо навіть і мав, то майже все нажите віддавав за податки, зробили землю таким собі омріяним ідолом, святинею. Не дивно, що кожен селянин готовий був покласти життя, відстоюючи кожен метр своєї землі. На превеликий жаль, на цьому ґрунті, часто виникали чвари, суперечки і навіть вбивства між родичами та сусідами.
Дуже яскравим прикладом може слугувати роман Ольги Кобилянської «Земля». Образна система її твору гармонійно та цілісно розкриває проблему влади землі над людиною. Багато років тяжкої праці, поневірянь, голоду та злиднів зробили сам факт володіння своїм клаптиком землі – недосяжною мрією для тисячі українців. Ті ж з них, які спромоглися отримати особисту ділянку, зробили з землі культ. Працелюбні хлібороби від природи, українські селяни ніколи не забували, як тяжко вона їм дісталася, і саме тому земля стала сенсом життя. З нею пов’язували поняття щастя та благополуччя. На жаль, не завжди так стається. Поклоніння землі може мати дуже печальні наслідки.
Саме так і трапилося у сім’ї Федоруків. Івоніка та Марійка, його дружина, все життя відмовляли собі у всьому, аби заробити на землю. Вони справжні селяни, ті, що люблять працювати на землі, ті, що не мислять життя без неї: «Івоніка любив її [землю]. Він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. Вона пригадувала чоловіка і жадала жертви». Такого ж ставлення вони вимагали від своїх синів – Михайла та Сави.
Таким самим був Михайло – він любив землю та ставився до неї шанобливо: « Такий був Михайло! Просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.» Саме він перейняв усі батьківські сподівання, і саме йому повинна була дістатися найкраща ділянка Федорчуків. Його кохана Анна була також працьовитою та лагідною дівчиною. Для неї праця – це святий обов’язок, її прагнення – тихе спокійне життя з коханим Михайлом. Але його віддають в рекрути, і вагітна дівчина вступає на шлях боротьби з життєвими обставинами.
Ответ:Ну наверное Стежину Життя, не гарантую
Объяснение: