Моя улюблена драма Лесі Українки Леся Українка – надзвичайна письменниця. Її творчий спадок складають твори, які дуже різняться між собою за формою, жанром і тематикою. Кожен читач знаходить в творчості Лесі щось своє, особисте. Для мене таким відкриттям стала драма-феєрія “Лісова пісня”, яку я тепер можу назвати своїм улюбленим твором Лесі Українки. Як відомо, вона була написана за дуже малий проміжок часу, але виношувалася в душі письменниці надзвичайно довго. Це можна простежити по місткості кожної фрази, кожної деталі. Загалом, "Лісова пісня" - драма, дуже насичена емоціями та яскравими образами. Немов живі, постають перед нами персонажі. І написані вони так проникливо, з такою невимовною любов'ю, до того глибоко, що захоплює дух. Не можна не любити Лукаша, не дуже сильного духовно, але надзвичайно привабливого своєю відкритістю і наївністю, дядька Лева, який настільки довго прожив у лісі, що став уже частиною природи, жвавого, доброго та хороброго Перелесника, Мавку - саму природу, яка начебто "завжди була". Їм протиставляються Потерчата, для яких людське життя за іграшку, "Той, що в скалі сидить" - невідворотна кара, підлючі лихі Злидні, та представники світу людей - Мати Лукашева, Килина. Головною у драмі "Лісова пісня" мені здається думка, для Лесі дуже важлива. Коротко її можна було б виразити так: "Жити зараз, а не потім". Жити тим, що є, не відволікаючись на майбутнє чи минуле; жити почуттями, не загублюючи свою безсмертну душу на бездумне накопичення грошей та матеріальних благ; без оглядки на людський осуд та поговір робити те, що тобі подобається; не розгублюватись при невдачах, а знову й знову підійматись і оживати, оновлюючись раз за разом. Людське життя таке коротке, але більшість віддає перевагу витратити його марно; а вічні створіння, такі як Мавка, Русалка Польова і Перелесник, живуть тільки "зараз". Вони кохають безоглядно та без краю, і проти цього кохання нічого не має сили, доки в серці є "те, що не вмирає". Ненавидять вони також не оглядаючись на інших: "Ой, ті люди з-під стріх солом'яних! Я їх не зношу, я не терплю солом'яного духу! Я їх топлю, щоб вимити водою той дух ненáвидний. Залоскочу!..". <span>Драма "Лісова пісня" запам'яталася мені своєю яскравістю та глибинною добротою. Ці ідеї - що дерева живі, що душі вічні, що немає кінця життю ("Стане початком тоді мій кінець"), - дуже близькі мені. Я вважаю, що в цьому творі відбито цілий духовний світ. Було б дуже гарно, якби люди прислухались до порад персонажів - дійсно, безсмертної - Лесі Українки.</span>
Привет! Могу предложить тебе такой вариант: Лист Марусі до Пана Доброго дня Пане! Мене звати Маруся, я дочка одного з братів які приходили до вас, через корову. Памятаєте ви загадали таку загадку: Що є в світі ситніш, прудкіш, миліш над усе? Хочу дати вам відповідь за свого тата: Ситніш над усе - земля мати, бо вона всіх годує й напуває; прудкіш над усе - думка, бо думкою враз куди хочу перелетиш; а миліш над усе - сон, бо хоч як добре та мило чоловікові, а все покидає, щоб заснути. 5.12.14
Наша Русалонька, Софія, постійно вплутується в різні пригоди: знімає Прокляття, подорожує у часі, Ловить привидів, рятує людей від смерті і допомагає своєму другу з Сашкові. при цьому вона ще й закохана У Вадима кулаківського, який небайдужий до її запеклого ворога Ірини. такий захопливий сюжет затягує нас у цю повість-казку все дужче і дужче, чого й домагалася Марина Павленко. під стать таким захопливим пригодам Софія має дуже своєрідний характер. Вона добра прискіплива до своїх ідеалів, справедлива, чесна, смілива, наполеглива й інколи наївна, як усі дівчата в її віці.
Апорізькі козаки відомі на весь світ 1хня відвага і мужність не залишає нас байдужими , адже так відважно боротись за свою незалежність могли тільки українці , ми багато разів чули про наших предків козаків , але чи знаємо ми всю 1хню красу ! історік . впродовж свого існування . козаки знищили не одного ворога , який намагався забрати нашу землю.але неодноразово ті самі козаки потрапляли у полон , із якого не усі повернулись
Корифей — провідний актор у хорі давньогрецького театру, керівник хору. засновником театру був марко лукич кропивницький, що володів усіма театральними професіями. після нього найдіяльнішим був микола карпович садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони. тому і ним іменують засновників
