Природа - частина нашого життя. Адже саме природа забезпечує нас життєво необхідними чинниками: повітрям, теплом і світлом, їжею, водою і т. д. У творі "Гуси-лебеді летять", ми бачимо, як дідусь Дем'ян прищеплював любов до природи малому Михайлику. Він розповідав, що крила лебедів відмикають весну. А золоті ключі сонця - життя. Лебеді у творі - зображення відкриття нового, цікавого і неопізнанного.
Дядько Шпичак поїхав до хлопчикових батьків і вони завели розмову про лося.-Добридень Лілю та Олексію!- Привіт і тобі якщо хочеш Шпичаку!-Ваші діти стали свідками вбивства!-Якого ще вбивства?-Вони побачили як я вбив лося із заповідника якого вони діставали із ополонки.-І що далі???-Вони хутко помчалися в заповідник.-Правильно вони зробили.Ати чого від нас хочеш.-Я хочу щоб ви зупинили своїх дітей.А я за цем віддам вам роги.Ну що згодні?-Ні тому що ви винищуєте природу і все живе!!!!-Ну будь ласка!-і так Шпичак благав години зо дві!Але батьки так і не погодилися тому що вони любили природу і навчили цього синів.
Подробнее - на Znanija.com -
znanija.com/task/11273279#readmore
У поезії «Істотне» Євген Маланюк порушує філософські питання загальнолюдського значення щодо призначення людини, коли «діла ростуть у невловимі черги», а буття триває та визначається «як рух, як пруг, як вічний вир енергій», а людству все важче й важче віднаходити себе в життєвому вирі. Для митця проблеми в цьому немає, бо він знає, в чому суть: «І все ж таки: в началі було — Слово! І все ж таки: начальний дух — Любов!» Ці два поняття у свідомості автора поєднуються в невичерпну силу, життєдайну й справедливу, що керує всім на світі — «від хаосу до космосу просторів, від атома до голубих безмеж». Вірш «Істотне» Євгена Маланюка — це утвердження одвічних людських цінностей — слова і любові. Маланюк показав, що розум людини здатен осягти глибини від атома до безмежного космосу, а все ж таке, головне в її серці залишається добро і любов. Прочитавши вірш Маланюка «Істотне» ми розуміємо, що автор використав чимало художніх засобів, які допомагають показати красу та неповторність українського пера.
Третій розділ:
1. Житло Климка.
2. Нові знайомства.
3. Прихід італійців.
4. Обстановка на ринку.
5.Несподівана зустріч із вчителькою.
6.Злий бородач.
7.Допомога Наталі Миколаївній.
8.Похід Климка за сіллю
Четвертий розділ
1 Холожний ранок
2 Нова взуванка
3 Місто
4 Стара бабця на ринку
5 Подарунок від старого шевця
6 Випадок з поліцаями
7 Захист дівчини
8 Дорога за сіллю
Поема Лесi Украïнки "Давня казка" побудована на суперечностях мiж
двома героями Поетом i лицарем Бертольдом тобто мiж силою мистецтва
слова та силою влади й примусу, мiж силою духу та
<span>орiєнтацiєю на матерiальне. </span> Створенi авторкою
образи є нiби уособленням двох протилежних точок зору на свiт, на
мiсце людини в свiтi. Героï поеми мають рiзнi цiнностi, вболiвають
за рiзнi подiï. Читач одразу бачить, що
вiдмiнностi мiж вдачами цих персонажiв принциповi. Вже в першiй частинi
твору Поет говорить про своє життя: вiн почуває себе вiльним
i багатим. Його думи несуть його, куди вiн захоче, за допомогою
своєï творчоï уяви, особливого свiтосприйняття вiн,
здається, може осягнути весь свiт, тож весь свiт належить Поетовi.
Поет не вiдчуває себе самотнiм чи нещасним: його завжди
оточує молодь яка дослухається його слiв, подумки вiн завжди
з людьми, з народом, з природою. Бертольдовi важко це зрозумiти. Авторка
так характеризує свого персонажа, лицаря Бертольда:
Був вiн гордий та завзятий,
Але ж тiльки на упертiсть
Та на гордощi багатий.
У життi ж Бертольд має зовсiм iншi цiлi, вiн приземлений та
практичний. I здавалося б, нiчого немає поганого в практичностi,
але така тонка межа мiж життєвою практичнiстю та приземленiстю,
бездуховнiстю. Лицаревi важко оцiнити щось, що не можна побачити: краса
духу, сила мистецтва видаються йому фантомами, iлюзiями:
Я б вiддав отой химерний
Твiй таємний свiт надхмарний
За наземне справжнє графство,
За пiдхмарний замок гарний.
Але коли лицар чує слова поета, навiть вiн не може встояти перед
ними, навiть вiн визнає силу слова:
Довго й лицар слухав пiсню,
Далi мовив на вiдходi: Що за дивна сила слова!
Ворожбит якийсь, та й годi!
