1.Лось із заповідника в досвітніх сутінках 2 Насторожливий тріск Зрадлива крига на річці4. Лось у небезпеці5. Два хлопчики-рятівники6. Врятований звір7. Несподіваний постріл<span>8. Благання дядька ШпичакаⒶ</span>
У думі Маруся зображена тільки в одному епізоді — звільнення бранців з неволі і прощання з ними. Вона, певно, давно вже в полоні і не може порвати з тим життям, яке у неї склалося. Маруся просить козаків передати батькам, щоб не збирали грошей для її викупу, бо вона вже додому не повернеться:
Бо я вже потурчилась, побусурменилась Для розкоші турецької, Для лако.мства нещасного!
Образ Марусі Богуславки — це художній вимисел, але спирається він на дійсні факти. Літописи, усні перекази зафіксували чимало випадків, коли українські дівчата-лолонянки були дружинами турецьких вельмож, навіть султанів. Окремі з них, ризикуючи своїм життям, ішли на подвиги в ім'я своєї батьківщини.
Почуття жалю до своїх співвітчизників змусило Марусю свідомо піти на подвиг. На неї чекає кара, коли паша, в якого вона викрала ключі від темниці, повернеться додому. Та паша пробачає Марусі за здійснений нею вчинок, бо дуже любить дружину і дітей.
Творці думи виявили велику майстерність у створенні образу Марусі Богуславки та зображенні її героїчного вчинку, вміло побудували сюжет твору. Зі зворушливою ніжністю змальовується рідний край, куди якнайскоріше прагнуть повернутись невільники. Любовно змальований образ батьківщини будив почуття патріотизму, закликав любити і захищати рідну землю.
Отже, патріотичний вчинок, який здійснила Маруся Богуславка, свідчить про її велику любов до рідної землі, до українського народу. Та Маруся не могла повернутися на батьківщину, бо любила свого чоловіка та дітей. Покинути їх вона не могла.
<span>
У цій сильній фразі могутнього Воланда , героя роману « Майстер і Маргарита» , зосереджено вся безмірна і неймовірно емоційна повага до талановитого й справжнього авторства . « Рукописи не горять » , – в цій короткій сентенції присутня ціла гама страждань і пристрастей , до яких схильні по-справжньому творчі люди , і , безумовно , переживання самого автора , неодноразово гнаного й переслідуваного за свої неоднозначні й настільки прекрасні твори .</span>Цією фразою автор хоче загострити увагу читача на тому , що справжнє мистецтво вічне , і що б не трапилося , творець знайде своє визнання , нехай навіть через сотні , тисячі років. Адже як свідчить історія , так мало талановитих людей було по -справжньому оцінено своїми сучасниками. Незалежні , геніальні розуми набагато випереджали свій вік , і лише далеким нащадкам судилося усвідомити всю силу і велич їх дару. І нехай їх книги публічно спалювали на площах , нехай їх імена віддавалися анафемі , лише мудрий час здатний дати рукописам справжню цінність для майбутніх поколінь і мистецтв.Так повставали з попелу твори видатних авторів , несправедливо обмовлених і забутих за часів інквізиції , терору , тотальноюбезграмотності і мракобісся . Адже кожен , хто намагається вирватися з тісних уз загальної сірості , в усі часи представляв собою загрозу. Знищити такого ворога , звернути на порох його твори – це прагнення темних і недалекоглядних людей завдало чимало непоправних втрат історії та мистецтва . Але « рукописи не горять » , і прозріння , світло і справжній геній , незважаючи ні на що , восторжествують .<span>Ніщо не може бути забуте на цій землі , і кожне кинуте в благодатний грунт зерно звернеться незабаром хорошим , щедрим урожаєм. Так кожне талановитий твір , правдиве слово або просто хороший вчинок ніколи не кануть в буття , а залишать свій слід в пам’яті і душах багатьох людей.</span>
<span>Важко описати що таке щастя взагалі. Це, напевне, той стан душі коли світ навколо в найяскравіших кольрах і посмішка не зникає з обличча. Як приємно робити щасливим інших, дарувати своє добро, допомагати і просто усвідомлювати, що в наших власних силах зробити своє життя і життя інших хоч трішки кращим. </span>
