Сучасній людині просто необхідно мати розвинену уяву і фантазію, бути злегка романтичною. Адже з кожним днем все більше роботи, яку раніше робили люди, виконують автоматизовані роботи. Через це люди втрачають робочі місця. Роботи вміють робити майже все... Та на щастя, вони не вміють фантазувати і вигадувати щось так, як вміємо це ми, люди. А особливо, діти. Тому для всіх людей дуже важливим є наявність і постійний розвиток фантазії, уяви, креативу.Сучасні дитячі письменники - такі як Ярослав Стельмах, Леся Воронина, Всеволод Нестайко - всі вони володіють чудовою уявою. І наділяють такими ж рисами героїв своїх творів.Наприклад, Сергій та Митько з "Митькозавра..." повірили старшому за них Василю Трошу, що в озері дійсно живе страшна химера. Бо вони діти з грайливою уявою, вони вміють і люблять фантазувати. Їм обом хочеться, щоб "Митькозавр" існував насправді.Клим Джура - головний герой "Засобу №7..." - той взагалі віднайшов машину часу і познайомився з іншопланетянами. Мало того, він врятував усю планету від страшного вірусу переляку."Тореадори з Васюківки" - Іван-Ява Рень і Павлуша Завгородній - це хлопці, які збиралися прокласти під свинарником лінію метро... У них постійно знайдеться декілька креативних ідей.В усіх трьох вищезгаданих творах головні герої постійно щось вигадують, потрапляють у незвичайні ситуації тощо.Все завдяки талановитим письменникам і письменницям - реальним дорослим людям, які всередині частково лишилися дітьми. За це їм і дякуємо.
Головна думка повісті видатного українського письменника І. Франка «Захар Беркут», на мій погляд, така: сила народу полягає в згуртованості, єдності і відданості своїй Батьківщині.
У цьому творі письменник докладно розкрив умови життя тогочасних тухольців, їх побут, знання, головні риси характеру цих людей. Живучи серед неприступних гір і лісу, вони вели безперестанну боротьбу з природою. Ця боротьба породжувала у людей кмітливість, виховувала сміливість, гартувала волю, потребувала взаємодопомоги і дружніх дій. Усі джерела добробуту на той час були суспільними, спільною власністю були ліси, земля і засоби виробництва. Тому «мов одна душа, стояла тухольська громада дружно в праці та вживанню, в радощах і в горю.
Війна несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю дорослих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися діти і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небезпекою? На собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставши письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю покоління. Розповідь про дітей війни — основна тема його творчості, зокрема повісті "Климко".
Я вважаю,що Петро ,якщо він справді кохав дочку Коржа, повинен був до останнього боротися за щастя.Оскільки Корж був багатою людиною,він хотів заможного чоловіка для своєї дочки.Тому Петро міг вигадати спосіб заробити грошей.Але ні в якому разі не слід було так чинити.
То і значіть не чого не робити
