Оезія — це не «кращі слова в кращому порядку», це — вища форма існування мови.
<span>Й. Бродський </span>
<span>Рукописи не горять. </span>
<span>М. Булгаков </span>
<span>Прославимо поетів, у яких один бог — красиво сказане, безстрашне слово правди. </span>
<span>Максим Горький </span>
<span>Література вилучена із законів тління. Вона одна не визнає смерті. </span>
<span>М. Салтиков-Щедрін </span>
<span>Твір, який читають, має теперішнє; твір, який перечитують, має майбутнє. </span>
<span>О. Дюма-син </span>
<span>Що сталося б з літературою, якби справа її не захищалася? У нас є свій касаційний суд — це майбутнє. Щасливий той, хто може постати перед ним. </span>
<span>О. Бальзак </span>
<span>У письменника тільки і є один учитель: самі читачі. </span>
<span>М. Гоголь </span>
<span>...У душі кожної людини є клапан, що відкривається тільки поезією. </span>
<span>М. Некрасов </span>
<span>Засміятися добрим, світлим сміхом може тільки лише глибоко добра душа. </span>
<span>М. Гоголь </span>
<span>Сатира — канчук, ударом обпалить. </span>
<span>І. Гончаров </span>
<span>Годі побудувати щось словом, коли те саме руйнувати ділом. </span>
<span>Григорій Сковорода </span>
<span>Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос — більш нічого. А серце б'ється, ожива, Як їх почує! </span>
<span>Тарас Шевченко </span>
<span>Без золота, без каменю, Без хитрої мови, А голосна і правдива, Мов Господа слово. </span>
<span>Тарас Шевченко </span>
<span>Наша мова — то і є одежа нашого духу, або ще краще — яскравий вираз всього того, що нас вражає, що ми почуваємо, про що думаємо-гадаємо, того, що ми зовемо духом або душею. </span>
<span>Панас Мирний </span>
<span>Як много важить слово, Одно сердечне, теплее слівце! </span>
<span>І. Франко </span>
<span>Не поет, хто забуває Про страшні народні рани, Щоб собі на вільні руки Золоті надіть кайдани! </span>
<span>Леся Українка </span>
<span>Не поет, у кого думки не літають вільно в світі, А заплутались навіки в золотії тонкі сіті. </span>
<span>Леся Українка </span>
<span>О слово! Будь мечем моїм! Ні, сонцем стань! Вгорі спинися, Осяй мій край і розлетися Дощами судними над ним. </span>
<span>Олександр Олесь </span>
<span>Як не горю — я Не живу. Як не люблю — я не співаю. Але цього я ще не знаю, Бо завжди я — як полум'я. </span>
<span>П. Тичина </span>
<span>Якщо вчуєш жарт, шукай в ньому приховану правду. </span>
<span>О. Довженко</span>
Моя країна - Україна. Як гордовито звучить. І справді, як багато великого є й самій назві. Та й у народові, що проживає на Україні. Для кожного вона Батьківщина на якій відбулося безліч подій, що назавжди залишилися в серці та пам'яті. Наш народ славиться відчайдушністю, чирістю, силою, могутністю, величністю. Наша калинова мова та найгарніші краєвиди, якими можно любуватися хоч все життя на проліт. Можна довго обговорювати Україну та людей, що живуть в ній та поки на власні очі цього не побачиш, не зрозумієш нічого
<span> " Ні! Я жива, я буду жити вічно"</span>
<span> Леся Українка по праву посідає одне з найпочесніших місць серед кращих майстрів пера. Її твори сповнені справжнім натхненням до боротьби за вічне життя.В</span><span>ірш </span><span>«Contra spem spero» є справжнім доказо цього. Поетеса пише про те, що навіть у часи безнодійного смутку вона буде вірити у краще майбутне - йти по життєвому шляху завжди з посмішкою і піснями. Навіть тоді, коли доля змушує її на високу кремяную гору підіймать важкий камінь.</span>
<span> Леся Українка вірить, що якщо вона посіє на вбогім сумнім перелозі барвисті квітки, то прийде вена, яка їх пробудить. Перелоз є глибоким символічним образом людського життя, а квіти - це вірші поетеси. Леся вірить, що її вірші стануть для інших чимось великим, і тоді вона досягне своєї мети - жити вічно, в рядочках своеї поезії і в сердці кожної людини. Леся також вірить і в існування провідної зірки - ясної владарки темних ночей, для неї це доля. А для мене вірші Лесі Українки є тією провідною зіркою у житті. Вони вчать не боятися часу,а боротися і досягати, жити і творити. </span>
Ответ:
У духовних шуканнях Жульєна Сореля можна виділити кілька етапів: життя у Вер'єрі у своїй родині, а потім гувернером у сімействі мера пана де Реналя; перебування в Безансонській духовній семінарії; Париж, особняк маркіза де Ла-Моля; злочин і каяття у в'язниці.
Найважчим періодом у духовному становленні головного героя був безансонський період.
Думка про те, щоб стати священиком, виникла ще у Вер'єрі, коли Жульєн зрозумів, щ о іншого шляху зробити кар'єру для нього, простолюдина, не існує. Він ніколи не був набожним, але дуже хотів пробитися нагору. І хоча в Безансонську семінарію він пішов без особливого бажання, намагався прикласти зусилля волі і розуму, щоб досягти мети.
Ввійшовши в Безансон, Жульєн мріє зустріти там розумних і шляхетних людей, але він не знав, що розум і знання в семінарії треба було ховати, щоб не викликати до себе ненависті. Жульєн був усього-на-всього бідний сільський хлопчик, у якого не було знатних заступників. Єдине, що було в нього, — рекомендаційний лист вер'єрського священика Шелана. Приїхавши в Безансон, Сорель підійшов до воріт семінарії, побачив залізний золочений хрест на них і подумав: "Ось воно, це земне пекло, з якого мені вже не вийти!" І був недалекий від істини.
Объяснение: