Україна завжди славилась своїми сильними людьми. Проте раптово серед незаслужено забутих силачів віднайшлась істинно прекрасна і чарівна людина Іван Сила, справжнє прізвище якого Фріцак. О. Гаврош у своєму творі "Неймовірні пригоди Івана Сили" спробував відтворити образ уславленого українського силача та борця, що був визнаний найсильнішою людиною нашої планети. Іван втілює себе риси благородної людини, що спроможна заступитися за того, хто цього потребує. Так, перебуваючи на вокзалі, він допоміг злодію, який видався йому німим, врятувавши чоловіка від привселюдного побиття. Звичайно, злодій згодом виявився зовсім не німим, проте у такому вчинку Іван показав свою добродушність.І дуже прикро, коли поряд із благродство співіснує неправда та зажерливість. Іван Сила - сильна з дитинства людина. Так, батько відправив парубка з дому, бо родина була многодітна, а хлопець їв за чотирьох. Настільки талановитий від природи хлопець не зміг не звернути на себе увагу видатних тренерів, так Іван опинився серед чемпіонів. Проте його заслуги ще у щоденній праці. Жодна людина не спромоглася б досягти висот, якби не тяжка робота над собою та власним тілом. Щирий, завзятий і чесний хлопець не раз потрапляв у дивні та неприємні історії, проте кожно разу знаходив достойне розв’язання кожної зі своїх проблем. О. Гаврош не порушив закону жанру казки, адже зрештою добро і благородство перемогло.
Іван Сила виріс серед чудової карпатської природи у великій родині. Батько вирядив хлопця з дому, бо не міг прогодувати малолітнього богатиря, адже той їв за чотирьох. Шукаючи долі в місті, Іван ще з перших самостійних кроків зазнав неприємних пригод: у поїзді «легенько потряс» нахабу, синка начальника, заступився за Міху Голого, вокзального злодюжку, у місті знехотя переміг у вуличному бою знаного бійця. Звичайно ж, такий хлопчина не міг не звернути на себе увагу тренера Брякуса, який запросив хлопця до себе і вмовив тренуватися. Брякус заборонив горянину за копійки тягати мішки на вокзалі, давав хлопцеві гроші, тренував, щоб той не зашкодив здоров’ю, виховував у ньому риси майбутнього чемпіона. Загибель тренера вразила Івана, адже хлопець знову залишився сам на сам із життям у великому місті, яке він не розумів. Чесний, відкритий, благородний, Іван ще не раз потрапляв у халепи, але завжди знаходив достойний вихід із найскладніших ситуацій. Автор не погрішив проти закону жанру, адже в казках завжди перемагає добро і благородство.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/neymovirni-prigodi-ivana-sili-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Полліанна — 11 -річна дівчинка, яку після смерті батьків забирає на виховання з «почуття боргу» рідна тітка. З атмосфери батьківської любові та глибокої віри в Бога дівчинка потрапляє у світ строгих правил і заборон. Але вона не сумує і своїм умінням радіти всьому, що трапляється з нею в житті, спочатку дивує, а потім і змінює життя всіх жителів маленького провінційного містечка. Вона переконана, що Господь ніколи не помиляється і не запізнюється. Книга дуже хороша, вона вчить добру і оптимізму. Полліанна показує своїм прикладом, як можна спритно виходити з важкої ситуації самій і одночасно надавати допомогу і підтримку оточуючих. Завдяки її легкому характеру десятки, а може бути і сотні людей , що живуть в містечку, знаходять сенс життя, знаходять самих себе і починають допомагати другім.
<span>Омелько<span> <span>— працьовитий селянин, виснажений панщиною. У
нього здорові, загорілі, жилаві руки, сухорляве і бліде обличчя. Ставши
хазяїном, Кайдаш продовжує багато працювати. Набожність уживається в ньому з
пияцтвом. Нерідко з церкви він звертав у шинок запивати «давнє панщане горе».
Письменник майстерно передає, як втрачається межа між виявами забобонності
Кайдаша і хворобливого стану його психіки від постійного перепою. Такий Кайдаш
не смішний, а викликає глибоке співчуття. Його слабкості Нечуй-Левицький
пояснює соціальними факторами, хоча й не наголошує на них, а зосереджується на
розкритті самого характеру в його індивідуальних виявленнях. Отже, ідеал
«господаря-хлібороба» не міг зреалізуватися під час кріпаччини. З повісті
«Кайдашева сім'я» видно, як важко й неоднозначно він відроджувався в
посткріпацьких умовах, коли довгі часи безправ'я, безземелля знищили інстинкт
господаря. </span></span></span><span><span>Інша індивідуальність розкривається в образі </span>Марусі. Письменник
спочатку змальовує портрет Кайдашихи, а потім докладно розкриває її внутрішній
світ, поведінку, вчинки. Не все в образі Кайдашихи було негативним. У своїх
повістях письменник підкреслює роль жінки-господині, оскільки жінка-мати має
особливе значення в ментальності українців. Дослідник відзначив роль жінки в
українській родині, роль матері-піклувальниці й виховательки та її великий
вплив від колиски до зрілого віку на процес формування характеру людини. <span>
<span>Вона була працьовитою,,вміла майстерно куховарити, любила
улещувати панів, водночас мова її була солодкою і манірною, але в розмові з
людьми, біднішими за себе, Маруся виявляла себе зверхньо і неприховано
зневажливо. </span>
<span>«Маруся Кайдашиха замолоду довго служила у дворі, у пана,
куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарити і ще й тепер її брали до
панів за куховарку на весілля, хрестини та на храми. Вона довго терлась коло
панів і набралась од них трохи панства. </span>
<span>До природної звичайності української селянки у неї пристало
щось дуже солодке, аж нудне. Але як тільки вона трохи сердилась, з неї спадала
та солодка луска і вона лаялась і кричала на весь рот. Маруся була сердита.»<span> </span></span></span></span>
Хуха моховинка була добра не злопам"ятна гарна .Завжди всі допомагала Та прощала всіх