Одного веселого дня я ішов вулицею.Подорозі я дивився на зелені дерева що оточували мене.І раптом я побачив гарного,сірого горобця.Він спокійно клював насіння.Я підійшов ближче,він налякався і розправи крила злетів.Високо,високо і залетів на дах будинку.Я ще трохи на нього дивився і пішов далі.Дорогою назад я подивився на дах горобця там вже не було.
⇒Чому природу треба берегти? Кожне живе створіння є невід'ємною частиною природи. Людина отримує від природи харчування, одяг, корисні копалини, тобто все те, що забезпечує їй нормальне життя. Не бережучи природу, людство має змогу познайомитись із новими хворобами, які знищать його. Так, якщо викидати сміття не там, де треба, не використовувати очисні споруди на заводах, то через кілька років можна отруїтися токсичними речовинами. Природа терпить недбалість людей. Проте минає час, терпіння втрачається. Щоб не виникало природних катаклізмів та катастроф, потрібно берегти природу, жити в гармонії з нею.
Назва: "Ой ти,дівчино,з горіха зерня"
Автор: І. Франко
Збірка: "Зів'яле листя"
Рід: лірика
Вид: інтимна
Тема: розповідь про переживання героя через нерозділене кохання.
Ідея: любов може викликати не лише радісні почуття, а й сум, горе.
Художні засоби:
Звертання: дівчино, ясная зоре.
Ритор. запитання: чом твоє серденько - ключе терня? і подібні.
Епітети: колюче терня, тиха молитва, буря люта.
Порівняння: слово, як бритва; серце бентежить,як буря люта.
Перебільшення: ох, тії очі темніші ночі...
Антитеза: усміх/скрута, радощі/горе.
Образи твору, порівняння, риторичні запитання, епітети - все це вказує на те, що вірш має стилізацію під фольклорний твір. Це ж стосується розміру та рими.
Розмір: хорей
Римування: аа - бб. (чаром-пожаром, ночі -не хоче)
Рима: парокситонна (наголос на передостанньому складі)
Символістсько-неоромантична течія
<u>Михайлик </u>- простий сільський талавновитий хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий - йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих.
<u>Батько Михайлика</u> - лицар-хлібороб. В образі Панаса Демяновича втілена ота вікова селянська мудрість і доброта, що так характерна для простих, чемних трудівників-хліборобів. Все життя своє батька працює на землі, на тій загорьованій десятинці, що і годує, і зодягає і на світі держить його і сімю. Таким чином, першими відкривачами краси життя виступають потомствені хліборби.
<u>Мати Михайлика</u> - це образ духовно багатої, красивої, трудящої жінки-селянки. Ганна Іванівна - берегиня родинного добробуту і злагоди.
<u>Дід Демян</u> - представник старшого покоління Стельмахів.
<u>Бабуся</u> - проста селянська трудівниця.
<u>Люба</u><u /> - подружка Михайлика, вонв добра, чуйна, щира.
<u>Дядько Себастіян</u> - перший учитель і нставник майбутнього письменника, був голова комбіду. Він другий батько для Михайлика.
<u>Дядько Микола</u> - великий житттєлюб. Це - втіленння народного оптимізму. Дотепний жартівник хоч і жив бідно, зате весело.
