Твори "Кайдашева сім`я" та "Хіба ревуть воли,як ясла повні?" є дуже актуальними до цих пір, бо в них піднімаються вічні проблеми. В обох творах майстерно показано, як негативно впливають на людину бідність, безпорадність, страждання, непорозуміння між навіть близькими людьми. У всі віки люди будують стосунки, кохають, ненавидять, виховують дітей та прагнуть змінити життя на краще, тому і "Кайдашева сім`я", і "Хіба ревуть воли,як ясла повні?" завжди будуть актуальними, навіть якщо умови життя людей значно змінилися у порівнянні з тими часами, що описані у цих творах.
Не можна руйнувати будиночки хух, тому що вони можуть зникнути і вони не зможуть допомагати людям.
<em>І</em>сторія України налічує багато трагічних сторінок, але одним з найбільших нещасть українського народу було знищення Гетьманщини і поневолення вільних селян. Частіше усього кріпосниками ставали підпанки, яким російське самодержство роздавало родючі землі Малоросії, та польські пани – давні вороги українців. Саме так і у селі Піски, про життя якого розповідається у романі Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», з’являється пан Польський – вояка, який терся біля вельмож, дослужився до генерала і отримав це село «за вірну службу».Тільки-но прибувши у село, яке подарувала йому імператриця Катерина, генерал одразу відчув опір вільних селян і зрозумів, що вони ніколи не вставлять свою шию у ярмо добровільно. Пан Польський одразу зрозумів, що для того, щоб «воли» самі виконували волю господаря і слухняно простягали свої шиї під ярмо, їх треба добре призвичаїти. Тому вже на другий день у село прийшли «москалі», які прикладами гвинтівок швиденько непокірним «роти заціпили».За короткий час кріпосники настільки міцно запрягли у ярмо «волів», що могли щодня насолоджуватися і тішитися своїм життям. Селяни перебували на панщині по п’ять днів на тиждень, а до того ще й зносили на панський двір «курей, гусей і яйця». Тому було чого бенкетувати панам, було чого у п’яному угарі ладити своїх «мазеп». А генеральша і зовсім не спілкувалася зі своїми кріпаками, які були її єдиними годувальниками, і всі розпорядження передавала через прикажчиків. Мозок цієї жорстокої жінки працював лише для того, щоб вигадувати страшні, принизливі покарання своїм дворовим. Відігрівалося спустошене серце генеральші тільки біля дітей і онуків.Замість до того, щоб поважати селян-годувальників, усю свою любов генеральша віддала котам. А от тим, хто стелив котам постіль, вичісував їх, доводилося дуже гірко. Саме з наказу генеральші люто закатували дівчину Уляну, та й Мокрині прилюдно довелося з мертвим кошеням на шиї увесь день мазати панські кухні тільки через те, що вона ненароком придушила це кошеня.Зовсім зубожіло село, коли у ньому осів пан Польський. При ньому кріпаки були вимушені працювати увесь тиждень на панщині, а обробляти власні клаптики землі у них майже не залишалося часу. Але, на відміну від генеральші, він любив спілкуватися з кріпаками, бо ще підлітком скуб за чуба своїх ровесників-односельців, ще юнаком цінував красу молодих кріпачок.<span>Та як би там не було, але пани-кріпосники були не добрими хазяївами, а залишалися хижими експлуататорами чужої праці. Вони не дбали про свої села, про свою землю і про людей, які на працювали на цій землі. З кожним роком родюча земля все більше виснажувалася, з кожним роком падали врожаї, село морально розкладалося і убожіло. Злодійство, пияцтво були звичайними явищами серед кріпаків. Як той чад, неволя дурманила голови працьовитим, добрим та щирим людям.</span>
Мова — найцінніший скарб народу Твори з мови
<span>
Багата і барвиста мова українського народу. У піснях, казках,
прислів’ях і приказках — життя і мудрість народу, його характер, мрії
про щастя.
Але скільки судилося пережити, щоб ми зараз, у XXI столітті, могли сміливо, без перешкод, спілкуватися нею.
Вона прийшла до нас від наших прадідів, збагатившись і відшліфувавшись протягом багатьох століть.
Наші дідусі й бабусі розказують нам, як її забороняли і знищували. І,
відверто кажучи, нашим можновладцям це майже вдалося. За довгі роки
кріпаччини, існування Радянського Союзу безліч шкіл з українською мовою
навчання перестали існувати. </span><span>
Історія України та її культура вивчалися лише з того боку, з якого
хотіли бачити їх керівники великої держави. Ми майже втратили своє
коріння, забули мову, бо перестали нею спілкуватися.
Сьогодні українська мова офіційно визнана державною мовою України. Але
довго ще будемо йти до того, щоб кожен житель України спілкувався
українською… Можливо, ніколи цього й не досягнемо. Але не слід опускати
руки, треба братися до роботи — відродження і становлення рідної мови, і
не слід чекати, поки це зробить хтось інший. Почнемо з себе, з
найменшого, що в наших силах, — почнемо спілкуватися нею. І тоді з
гордістю зможемо сказати:
О мово рідна! Їй гаряче
Віддав я серце недарма.
Без мови рідної, юначе,
Й народу нашого нема.</span>
.....
