Це:
Характеристика запорізького козака
<span>І зовні, й за внутрішніми
якостями запорізькі козаки загалом являли собою характерні типи своєї
народності й свого часу. За описом
сучасників, вони були здебільшого зросту середнього, плечисті, ставні, міцні,
дужі, з лиця повновиді, округлі й від літньої степової спеки смагляві. З
довгими вусами на верхній губі, з розкішним оселедцем, або чуприною, на тім’ї,
у смушевій гостроверхій шапці на голові, вічно з люлькою в зубах, питомий
запорожець завше дививсь якось похмуро, вниз, спідлоба, сторонніх зустрічав
спершу непривітно, відповідав на запитання вельми неохоче, але затим помалу
м’якшав, обличчя його поступово під час розмови набувало веселого вигляду,
жваві проникливі очі займалися блиском вогню, і вся постава його дихала
мужністю, звитягою, завзятою веселістю й неповторним гумором. У внутрішніх
якостях запорізького козака помічалася суміш доброчинностей і вад, завжди, втім,
властива людям, які вважають війну головним заняттям і головним ремеслом свого
життя: жорстокі, дикі й безжальні щодо своїх ворогів, запорозькі козаки були
добрими друзями, вірними товаришами, справжніми братами у стосунках одне з
одним, мирними сусідами до своїх соратників за ремеслом, українських і донських
козаків; хижі, кровожерні, невтримні на руку, нехтуючи будь-які права чужої
власності на землі ненависного їм ляха чи бусурмана, запорізькі козаки у себе
вважали звичайну крадіжку якогось батога чи пута страшним злочином, за який
винного карали на смерть.</span>
Світлий бік характеру запорізьких козаків складали їхня благодушність,
нескнарість, щедрість, безкорисливість, постійність у дружбі, яку так високо
цінували в Запоріжжі висока любов до особистої свободи, за якою вони надавали
перевагу лютій смерті, ніж ганебному рабству; глибока повага до старих і
заслужених воїнів і взагалі до всіх «військових ступенів»; простота, помірність
і винахідливість, при потребі, в домашньому побуті чи в різних безвихідних випадках
і фізичних немочах.
До захожих і заїжджих людей запорозькі козаки завжди були гостинні й
привітні.
На війні запорізький козак відзначався завжди розумом, хитрістю, вмінням у
ворога «виграти вигоди, якнайшвидше на нього напасти й несподівано заманити»,
вражав ворога великою відвагою, гідною подиву здатністю витримувати найтяжчі
випробування й жах смерті.
<span> Для того щоб налякати чи
пригрозити ворогові, запорожці нерідко самі поширювали про свою силу й
непереможність неймовірні розповіді й примушували вірити в те інших.</span>
У вільний від походів час
запорозькі козаки любили, лежачи на животах, побазікати, послухати розповіді
інших, тримаючи при цьому в зубах коротенькі люлечки.
Бувши високими шанувальниками
пісень, дум і рідної музики, запорожці любили послухати своїх боянів,
сліпців-кобзарів, нерідко самі складали пісні й думи і самі бралися за кобзи,
які були в них улюбленим музичним інструментом.
Ой проведу я Русалочку до броду,
А сама вернуся додому.
Ідіть, Русалоньки, ідіте,
Та нашого житечка не ломіте,
Бо наше житечко в колосочку,
<span>А наші дівоньки у віночку...------</span>
1.Хліб – усьому
голова.
2.Де оре сошка, там
хліба трошки.
3.Глибше орати –
більше хліба мати.
4.Хліб на хліб сіяти
– ні молотити, ні віяти.
5.Не вважай на
врожай, а жито сій, то хліб буде.
<span>6.Посій упору, будеш
мати зерна гору.</span>
