Це:
Характеристика запорізького козака
<span>І зовні, й за внутрішніми
якостями запорізькі козаки загалом являли собою характерні типи своєї
народності й свого часу. За описом
сучасників, вони були здебільшого зросту середнього, плечисті, ставні, міцні,
дужі, з лиця повновиді, округлі й від літньої степової спеки смагляві. З
довгими вусами на верхній губі, з розкішним оселедцем, або чуприною, на тім’ї,
у смушевій гостроверхій шапці на голові, вічно з люлькою в зубах, питомий
запорожець завше дививсь якось похмуро, вниз, спідлоба, сторонніх зустрічав
спершу непривітно, відповідав на запитання вельми неохоче, але затим помалу
м’якшав, обличчя його поступово під час розмови набувало веселого вигляду,
жваві проникливі очі займалися блиском вогню, і вся постава його дихала
мужністю, звитягою, завзятою веселістю й неповторним гумором. У внутрішніх
якостях запорізького козака помічалася суміш доброчинностей і вад, завжди, втім,
властива людям, які вважають війну головним заняттям і головним ремеслом свого
життя: жорстокі, дикі й безжальні щодо своїх ворогів, запорозькі козаки були
добрими друзями, вірними товаришами, справжніми братами у стосунках одне з
одним, мирними сусідами до своїх соратників за ремеслом, українських і донських
козаків; хижі, кровожерні, невтримні на руку, нехтуючи будь-які права чужої
власності на землі ненависного їм ляха чи бусурмана, запорізькі козаки у себе
вважали звичайну крадіжку якогось батога чи пута страшним злочином, за який
винного карали на смерть.</span>
Світлий бік характеру запорізьких козаків складали їхня благодушність,
нескнарість, щедрість, безкорисливість, постійність у дружбі, яку так високо
цінували в Запоріжжі висока любов до особистої свободи, за якою вони надавали
перевагу лютій смерті, ніж ганебному рабству; глибока повага до старих і
заслужених воїнів і взагалі до всіх «військових ступенів»; простота, помірність
і винахідливість, при потребі, в домашньому побуті чи в різних безвихідних випадках
і фізичних немочах.
До захожих і заїжджих людей запорозькі козаки завжди були гостинні й
привітні.
На війні запорізький козак відзначався завжди розумом, хитрістю, вмінням у
ворога «виграти вигоди, якнайшвидше на нього напасти й несподівано заманити»,
вражав ворога великою відвагою, гідною подиву здатністю витримувати найтяжчі
випробування й жах смерті.
<span> Для того щоб налякати чи
пригрозити ворогові, запорожці нерідко самі поширювали про свою силу й
непереможність неймовірні розповіді й примушували вірити в те інших.</span>
У вільний від походів час
запорозькі козаки любили, лежачи на животах, побазікати, послухати розповіді
інших, тримаючи при цьому в зубах коротенькі люлечки.
Бувши високими шанувальниками
пісень, дум і рідної музики, запорожці любили послухати своїх боянів,
сліпців-кобзарів, нерідко самі складали пісні й думи і самі бралися за кобзи,
які були в них улюбленим музичним інструментом.
<span>У комедії Карпенка-Карого «Сто тисяч» зображено силу, яка перетворює людину на ненажеру, яка викорінює з душі людської те добре і святе, що зал ожив туди сам Бог. І сила ця — гроші.</span> Найбільш докладним і цікавим образом твору Івана Карпенка-Карого є образ Герасима Калитки. Герасим був людиною не тільки свого часу. Образ такої людини, як він, в часи, описані у творі, тільки почав формуватися. Образ цей розвивався, трохи змінювався, тому він існує і сьогодні. Такі ж люди, як Герасим, теж існують і сьогодні. З цієї причини розглядати його образ цікаво і повчально.<span>Бажання постійного накопичення землі та збільшення о власних територій в ті часи було абсолютно логічним і зрозумілим. Тоді, коли він жив, чим більше у людини було землі, тим багатшою вона вважалася. З цієї причини Герасим так прагнув володіти все більшою кількістю землі. Бажання грошей проявлялося в тому, що він був настільки одержимий ними, що погоджувався на відверто брехливі для себе афери, як, наприклад, зі ста тисячами, які обіцяв йому єврей. Гроші мали над ним повну владу, але не до кінця зрозуміла причина цьому. Швидше за все, психологічно Герасим відчував себе впевнено, безпечно і спокійно лише в тому випадку, якщо ставав багатшим. </span>Ні для кого не секрет, що сьогодні найголовніше в житті дуже багатьох людей – це гроші. Люди готові робити самі неприємні для себе речі, прирікати себе на страждання і навіть поводитися незаконно або аморально, щоб стати трохи багатшими. Для дуже багатьох людей основна мотивація дій – це отримання грошей. У той же час життя людини складається не тільки з споживання і використання зароблених коштів, необхідно приділяти свою увагу і іншим сферам. Крім того, життя занадто непередбачуване. Люди не гребують обманювати один одного, здійснювати шахрайські дії, а тому навряд чи можна розраховувати на власні багатства – їх завжди можна втратити. Мені здається, що це дуже страшно — втрачати людську подобу, вимінюючи у Долі та Фортуни грошовий капітал замість душі, спокою і совісті.Сторінки нашої історії розкривають перед нами стосунки між феодалами і рабами, панами і кріпаками, між багатими і бідними. Матеріальний розподіл людства існує вже дуже давно, але, на жаль, зараз є невиліковною хворобою третього тисячоліття. Непідготов- лена до економічного розвитку країна надає шанс неправомірними діями збагатитися. Поступово людство духовно деградує. І це до тих пір, поки міцні свої руки не прибере влада грошей — вічна і болюча проблема для багатьох поколінь.<span>
Привет вот ответ Д)щира любов до сестри,Автор та герої ставляться до павлуся, як до мужнього хлопця, який дуже любив свою сестру.Який подолав дуже великий шлях щоб знайти сестру. Мені найбільше сподобався герой твору хлопець на і"мя Павлусь. у ньогої був дід Андрій, який привчав хлопця до лицарського ремесла. Навчав хлопця їздити на коні, кидати спис та внкар, орудувати шаблею та розповідав різні цікаві історії про їхні пригоди. ще в ньго були сестра Ганнуся, батько, мати і старший брат Петро, але він вже пішов на Запоріжжя. Якось у село ввірвались татари, запалили хати та почали ловити дітей. мати та дід хлопчини загинули, а Ганну та батька захопили у полон. Павлусеві довелося виявити велику сміливість, витримку, кмітливість, щоб потрапити в Крим і знайти спосіб урятувати сестру. У які б скрут ні обставини не потрапляв хлопець, він ніколи не втрачав почуття людської гідності, не зраджував християнської віри. Це допомогло йому вистояти й досягнути мети, незважаючи на його молодий вік.
Джулія Новеллі – італійка; скориставшись вибухом, як і Іван, вона втікає з табору. Письменник з любов’ю змальовує Джулію, підкреслюючи її красу, тендітність, витонченість: у неї чорні виразні очі, густе волосся, гнучка і струнка фігура, дзвінкий сміх. Завдяки образу Джулії Новеллі автор спонукає свого героя пройти перевірку коханням.