В образі Сомка автор відобразив свій ідеал гетьмана — освіченого, талановитого, розумного, здатного сильною рукою об’єднати всі землі України в самостійну державу, рівну серед інших європейських держав. Для цього, на думку героя, потрібно було утвердити старшинське панування, тримати в покорі голоту, встановити міжкласовий мир, піднести культуру й освіту, відновити давню славу України.<span>Яким Сомко виступає проти поширення в Україні «шляхетських звичаїв», тобто впливу Польщі, й думає виступити проти Тетері. Гетьман зневажає запорозький демократизм.</span>Сомко відмовився тікати з в’язниці, і не лише тому, що не міг жертвувати заради цього життям товариша, а ще й через те, що не хотів міжусобиць, кровопролиття, які неминуче можуть повторитися в новій боротьбі за булаву. Його образ змальований у романтичному плані. Це виявляється і в зображенні його зовнішності: «був високий, огрядний собі пан, кругловидий, русявий; голова в кучерях, як у золотому вінку; очі ясні, веселі, як зорі.В образі Якима Сомка є й суперечливі, не зовсім привабливі риси, які можна зрозуміти лише в контексті традицій: зневажливо ставлячись до запорожців, він обожнював Кирила Тура за героїзм, відданість і мудрість; образив Лесю, коли в її присутності перевагу надав Кирилові Туру, дотримуючись козацької моралі; після поразки відмовляється від порятунку й подальшої боротьби, але робить це не лише заради друга, а й для спокою в суспільстві.
Іван Брюховецький — запорозький кошовий отаман, проголошений січовиками гетьманом.Характер Брюховецького як історичної особи, його способи досягнення своєї мети в романі відтворено правдиво. Це був політичний авантюрист без совісті й честі, владнолюбна, хижа, підступна людина. Своїми демагогічними обіцянками, фальшивим народолюбством він зумів привернути до себе всіх, на кого йому можна було опертися для здобуття гетьманства.Іванець навмисне принижувався, підкреслював свою безкорисливість.Зате на «Чорній раді» Брюховецький з’явився пишно вбраним, з гетьманськими клейнодами: булавою, бунчуком і корогвою, «позирав гордо, по-гетьманському, і тілько посміхавсь, узявшись у боки». Він був упевнений у перемозі, бо далекоглядно прихилив на свій бік московських бояр, князя Гагіна, який «взявши від Іванця великі подарунки, його неситій злобі потурає». Він проголосив рівність, запросив на раду «бургомістрів од міщан» та «мужицьких виборних».Лицемірство Брюховецького виявилося у тому, що перед обранням його на гетьмана він погодився на покарання Кирила Тура, а після того заборонив судити за ще гіршу провину Олексу Сечила, висміяв старійшин-січовиків і прогнав їх.Самолюбство й амбітність, підлість, уміння схилити на свій бік впливових осіб, байдужість до людського життя, нехтування мораллю Запорожжя, слабкодухість Брюховецького дорого коштували тогочасному українському суспільству, призвели до великих усобиць та кровопролиття.
Народжувався новий день.Олесь лежав досипав на ліжку.Мама покликала хлопчика снідати.Олесь швидко побіг до столу ,взяв ложку в руки та почав їсти. Матуся й говорить хлочині:
-Олесю,мені сказала Матильда Петрівна,що ти на уроці не малював горщик.Чому це сталося?
-Але мамо ,я хотів намалювати дятла.
-Синку,те,що тобі говорить учитель потрібно виконувати.Спочатку виконай завдання,а потім малюй ,що тобі заманеться.
-Добре-промовив хлопчина.
Потім Олесь пішов до своєї кімнати виконувати доомашнє завдання .Потім до кімнати зайшла матуся і говорить:
-Добре сину,відпочинь.Піди трішки пограйся.
Дивак радісно побіг на двір,грався з друзями .І потім Олесь став гарно вчитися ,заробляв гарні оцінки і всі ним пишалися .
<span>Надіюся це тобі допоможе </span>
<span>Новела-невеликий за обсягом твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом,напруженою та яскраво вимальованою дією. Не розумію "Жодному з вказаних критеріїв ваш твір не відповідає. Це як пейзаж, у якому надто багато „а потім”.</span>
Новелі властиві лаконізм, яскравість і влучність художніх засобів. Серед різновидів епічного жанру новела вирізняється строгою й усталеною конструкцією. До композиційних канонів новели належать: наявність строгої та згорненої композиції з яскраво вираженим композиційним осередком (переломний момент у сюжеті, кульмінаційний пункт дії, контраст чи паралелізм сюжетних мотивів тощо), перевага сюжетної однолінійності, зведення до мінімуму кількості персонажів.
Персонажами новели є особистості, зазвичай, цілком сформовані, що потрапили в незвичайні життєві обставини. Автор у новелі концентрує увагу на змалюванні їхнього внутрішнього світу, переживань і настроїв. Сюжет новели простий, надзвичайно динамічний, має ситуаційну чи психологічну несподіванку.
Привіт, Павлусе!<span>
Я прочитала у творі, як ти живеш. Це для мене якось дивно. Нас батьки виховують так, щоб ми виросли працьовитими, дружніми, допомагали іншим. А ти навіть лінувався ходити на прогулянку; так жити неможна. Неможна надіятись на те, що Бог тобі щось пошле, і при цьому не старатися та не добиватися цілі.<span> Так,</span> тобі пощастило, коли кинули у вікно дохлого хорта, а він розсипався у дукати. Але ж потрібно щось робити, а не ледарювати! Тобі пощастило в житті, адже на все воля Божа. Якщо Бог не захотів би тебе зробити щасливим, то лише тоді б ти відчув, як погано лінуватися! Але, як то кажуть, Бог дав - Бог взяв. Зміни своє життя в кращу сторону!</span><span>
З повагою до тебе, (своє ім’я)</span>
Напевно, брехня — складне поняття. Брехня вважається пороком. Але вона потрібна людям, інакше давно зникла б з лиця Землі.
Для мене брехня — це однозначно недобре діло. Адже, якщо людина бреше мені, то він хоче ввести мене в оману. Може бути, він хоче потім мене використовувати для своїх цілей. А може, він просто хоче посміятися над «дурником». Або бреше, не подумавши, щоб від нього відчепилися. У будь-якому випадку його брехня спочатку не припускає хороших мотивів щодо мене.
Не люблю людей, яким брехати так легко, «як в калюжу дути». А я таких людей знаю, з деякими навіть один час дружив. Але недовго. З ними можна спілкуватися, але не можна дружити, не можна заводити ніякі спільні справи. Інакше потрапиш в халепу.
Якщо людині часто брешуть, а сам він такий прийом не використовує, йому варто задуматися. Може, він сам веде себе так, що йому «підносять» всякий непотріб? Те ж саме можна сказати про народ і про уряді.
Я сам іноді брехав, але зараз намагаюся робити це якомога менше. Просто є такі люди, які не хочуть чути правди. Їм, як кажуть, хоч кіл на голові теши, вони стоять на своєму помилковому думці. Є й інші — вони відразу загрожують покаранням за правду. А ось брехня в них проходить «на ура».
Знаєте, чому я ще не хочу брехати? Тому що, вимовляючи те, чого не думаю, чого немає, я вже не буду собою. Я не зможу виразити себе таким, який я є. А будувати з себе когось іншого мені нецікаво.