<span />Черепаха, не нудьгуючи, годину сидить за чашкою чаю.
Чотири чорненьких чумазеньких чортеня
Креслили чорним чорнилом креслення.
Щок-щок-щок: В чавунці зварю борщок.
Під кущем курча гуляє,
Черв’ячка собі шукає.
Мати-квочка поруч з ним,
З сином крихітним своїм.
<span>Качка чотири яєчка знесла,
В червні вона каченят навела.
Ходить тепер вона з ними на річку
Їсть по дорозі смачненьку суничку.</span><span>Вліз у хату їжачок
І побачив бурячок:
“У цікавої цій штучки
Жодної нема колючки”.</span><span>Якось повз колючий тато,
На спині він ніс багато:
Лист, ожину, два грибочка
Для маленького синочка.
“Їж, мій любий хлоп’ячок!”
Вмовляє сина їжачок.</span><span>Своїх друзів пригощаю,
Наливаю в чашки чаю,
Ось варення із порічки,
А ось тістечко з сунички.</span><span>
Шифер кришу прикрашає,
Від дощу її ховає.</span><span>Ми до школи швидко йшли,
Кущ шипшиновий знайшли.</span>
На машині у гараж
Заїжджає батько наш.
Для машини це як дім,
Тепло й затишно у нім
Тарас Шевченко народився в селі Моринці, в сім'ї кріпака. Його збірка Кобзар відома на весь світ. Він відомий не тільки як поет, а й як художник.Шевченко мріяв про Україну, як суверенну, незалежну державу. Все його життя і творчість присвячена Українському народу. У всьому світу ім'я митця шануеться. У багатьох краънах йому встановлены пам'ятники
Мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач — письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка (її поезію й оповідання для дітей українською мовою добре знали в Україні), була активною учасницею жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок». Батько, Петро Антонович Косач — високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис. Дитячі роки пройшли на Волині: у Новограді-Волинському (1871 — весна 1879), Луцьку, в селі Колодяжному, що під Ковелем.
У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти. Дядько Лесі (так її називали у сім'ї і це домашнє ім'я стало літературним псевдонімом) — Михайло Драгоманов, був відомим ученим, громадським діячем, який перед еміграцією до Франції й Болгарії співпрацював із Іваном Франком. Йому належить одна з провідних ролей у формуванні племінниці згідно зі своїми соціалістичними переконаннями, ідеалами служіння батьківщині, які вона переросла, і допомагав їй як літературний критик і фольклорист.
Дитинство

Леся Українка у волинському народному вбранні. 1878—1879 роки
Леся Українка та її брат Михайло (в сім'ї їх називали спільним ім'ям — Мишелося) навчалися у приватних учителів. Рано (у 4 роки) навчилася читати[4]. У січні 1876 року О. П. Косач з дітьми Михайлом і Ларисою приїхали до Києва, щоб попрощатися з М. П. Драгомановим перед його вимушеною еміграцією.
«Пригадую, … я привезла своїх старших дітей Михася й Лесю до Києва; жили вони якийсь час у Михайла, щоб скількимога ближче спізнатися з дядьком і його родиною[5] »
Влітку того ж року О. П. Косач разом з Лесею та Михайлом відпочивають в селі Жабориці. Тут Леся вперше почула розповіді матері про Мавку.
«…Видко було, що перебування в Жабориці зробило на Лесю дуже велике враження і дуже їй сподобалося: вона, бувало, раз у раз із втіхою згадує, що те або те чула чи бачила в Жабориці… Жаборицькі пісні, казки, різні повір'я, звичаї, купальські, жнив'яні і т. д. Леся добре пам'ятала і часто згадувала…[6] »
Шість ро́ків ма́вши Леся почала вчитися вишивати.
«Леся зосереджена і дуже вражлива. Багато часу присвячує вишиванню, могла навіть вишити батькові сорочку[7] »

Лариса Косач (Леся Українка), 1887 р.

Лариса Косач (Леся Українка)
У 1878 році батьки Лесі поїхали на Всесвітню виставку до Парижу, де зустрілися з Михайлом Драгомановим. У цей час доглядати дітей приїздить Олена Антонівна Косач, сестра Лесиного батька. Дружба з «тіткою Єлею» залишила помітний слід в житті і творчості поетеси[8].
7 (19) листопада того ж року наказом міністерства внутрішніх справ П. А. Косача перевели на роботу до Луцька.
Рік створення: 1944. Уперше опубліковано в газетах «Київська правда» та «Літературна газета»
Збірка: «Щоб сади шуміли».
Рід: лірика.
Жанр: вірш.
Тематичний різновид: громадянська, патріотична лірика.
Тема: сутність України для поета (ліричного героя) й кожного українця та місія синів і доньок по відношенню до Батьківщини.
Ідея: заклик до всіх українців любити свою Батьківщину заради її вічного існування, а отже, і свого власного («Всім серцем любіть Україну свою — і вічні ми будемо з нею!»).
Образи: людей: ліричний герой, українці, дівчина, юнак-, чужинці-, природи: трави, води, Дніпро, вишневий сад, верби, зорі та ін.; предметів і явищ: година щаслива, радості мить, година негоди, хмари, неопалима купина, солов'їна мова та ін.
Символічні образи: Дніпро, вишневий сад, неопалима купина, верби, зорі, солов'їна мова (символи України).
Композиція: звернення-заклик до всіх любити батьківщину в будь-яку мить — коротенькі замальовки того, у чому виявляється Україна — індивідуалізоване звернення до юнака любити Україну, адже «не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну!» — індивідуалізоване звернення до дівчини любити Україну, адже «коханий любить не захоче тебе, коли ти не любиш Вкраїну») — заклик любити Батьківщину задля вічності з нею.
Система віршування: силабо-тонічна.
Віршовий розмір: 3-стопний амфібрахій
Строфа: чотиривірш (катрен).
Кількість строф: 10.
Римування: перехресне (абаб).
Художні засоби виразності: епітет; постійний епітет; порівняння; метафора; метонімія; гіпербола; фразеологізм; тавтологія; інверсія; антитеза; анафора; риторичне звертання.
Повість Ольги Кобилянської "Земля" (1902) справляє сильне враження на сучасного читача. Незважаючи на те, що для нас проблеми українського села кінця XIX ст. втрачають свою актуальність, психологізм повісті та зображені події змушують замислитися над вічними питаннями життя та смерті, злочину й покарання, любові та ненависті.
Марійка та Івоніка Федорчуки все своє життя присвятили землі. Доклавши всіх можливих зусиль, вони стали заможними господарями та виховали двох синів — Михайла й Саву. Склалося так, що єдиною надією старих був працьовитий Михайло, адже Сава не любив нікого й нічого, крім злодійки Рахіри, яка мала значний вплив на хлопця. Сава заздрив Михайлові, до якого люди ставилися приязно.
Все це було передумовами тієї трагедії, яка сталася в родині Федорчуків. Батьки поставили Саві умову: або Рахіра, або земля. Рахіра ж погоджувалася на одруження, тільки якщо Сава матиме землю. Хлопець розумів усю цінність та силу власного господарства, землі, яка мала належати Михайлові, а не йому з Рахірою. Зненавидівши брата, Сава вбиває його.
Провідним мотивом повісті можна вважати слова Івоніка Федорчука, сказані ним на похороні: "Не для тебе, синку, була вона, а ти для неї! Ти ходив по ній, плекав її, а як виріс та став годний, вона отворила пащу й забрала тебе..."
Дійсно, прочитавши повість, бачимо, що влада землі над селянином безмежна. Це складалося століттями: тільки праця на землі годувала людину, тільки завдяки цьому людина збагачувалася. Якщо поглибити проблематику повісті, відійти від теми села, можна побачити трагедію влади над людиною не тільки землі, але й усього матеріального взагалі.
Ще одна причина трагедії Федорчуків — це слабодухість Сави. Неврівноважений хлопець часто піддавався будь-якому негативному впливу, бачив перед собою тільки одну мету: одружитися з Рахірою будь-якою ціною.
Сава не був покараний офіційно (адже фактичних доказів його злочину не було знайдено), але найстрашнішою карою для нього стала відсутність будь-якої життєвої мети, байдужість до всього, в тому числі й до землі, глибока ненависть з боку батьків та голос власного сумління.
Ще одна героїня твору, Анна, яка кохала Михайла, через кілька років після його смерті вийшла заміж та народила сина. Не забуваючи трагедії родини Федорчуків, Анна вирішила віддати сина до науки, а не до землі.
Повість Ольги Кобилянської "Земля" — це глибока, страшна, переконлива розповідь про трагедію, яка може трапитися, коли матеріальне переважає над духовним, коли збагачення стає для людини важливішим за життя близьких.