Радість, щастя, гумор – це все є невід’ємною частиною нашого людського буття на цьомусвіті. Проаналізувавши, я зрозуміла одне: сміх ділиться на кілька видів! Сміх існує – веселий, радісний та безжурний. Такий сміх завжди піднімає людині настій. Аджесправді, в якому б поганому настрої не було б людина, дійсно хороший жарт завждипідніме настрій та змусить, хоч на хвильку, забути про сум.
Можу розказати історію про свою бабусю, це виступить, як такий собі, деякий, приклад. Вона просто, буквально розквітає коли чує смішну гумореску, або смішний віршик. Бабуся завжди каже, що сміх лікує душу людини.
Також сміх існує іронічний, саркастичний, або ж так званий, «сміх крізь сльози». Менітакій сміх не дуже подобається, він мені видається дуже злим та образливим. В такихвипадках сміється та весело лише тій людини, яка таким чино, знущається з іншої, аленіяк не жертві цих насмішок.
А «сміх крізь сльози» мені видається дуже сумним, я не дуже розумію навіщо цей сміхпотрібен, навіщо так мучити душу. Адже якщо погано, і хочеться плакати, то навіщо з себенасильно видавлювати цей сміх?
Ответ:
1. - Б
2. - В
3. - А
Дальше по тексту мы его не читали
Мені подобалося ігри з дітьми. Тому що з ними цікаво грати, вони борються, і також ці ігри не платять зір, як це роблять комп'ютерні ігри. З дітьми можно пограти у такі ігри як: жмурки, король гори, хованки, та інші.
Переведет сама/сам на украинский
Я живу в маленьком городке ........ на окраине города. И уже как неделю идет снег. Нашу хату всю замело, она стала белоснежной, даже когда соседи проходят мимо шутят, мол снежная хата.
У повісті розповідається про події XIII ст. серед Карпатських гір У квітучій долині, де лежить мальовниче село Тухля. Жителі його становлять дружну громаду миролюбних трудівників. На чолі громади стоїть Захар Беркут — вже старий мудрий чоловік.
Громада живе вільним, незалежним життям, але ось у долині з’являється боярин Тугар Вовк, який прагне підкорити тухольців своїй владі. Але ті не хочуть підпорюватись та стають на оборону своїх прав. Громада вирішує вигнати Тугара Вовка з Тухольщини.
На Руську землю в цей час вдираються монгольські полчища. Ось вони вже підступили до Карпат. Підступний боярин вступає в змову з монголами, щоб вони допомогли йому підкорити волелюбну громаду. За це він обіцяє провести ворогів через гори.
Разом з боярином у монгольський табір потрапила і його донька Мирослава, яка, на відміну від батька, пройнялася глибокою повагою до тухольців та покохала молодшого сина Захара Беркута — Максима.
Під час першого бою з монголами частину юнаків було перебито, а Максима взяли у полон.
Захарові Беркуту наснився дивний сон. <...> "Здавалось йому, немов нині їх щорічне свято Сторожа (назва великого кам’яного стовпа-вартового), і вся громада зібрана довкола каменя при вході тухольської тіснини: дівчата в вінках, молодці з музикою, всі в празничних строях. Оце він, найстарший віком у громаді, перший наближається до святого каменя і починає молитися до нього. Якісь таємничі, тривожні, болючі почуття опановують його серце під час молитви; щось щемить у нього в глибині душі — і сам він не знає, що таке. Він молиться гаряче, по двох-трьох словах звичайної молитви він відступає від стародавніх, звичаєм усталених зворотів; якась нова, гарячіша, пориваюча молитва плине з його уст; уся громада, потрясена нею, паде ниць на землю, і він сам робить те саме. Але слова не перестають плисти, темно робиться кругом, чорні хмари покривають небо, громи починають бити, блискавиці палахкотять і облітають увесь небозвід осліпляючим огнем, земля здригається — і разом, звільна перехиляючись, святий камінь рушається з місця і з страшенним лускотом валиться на нього". <...>
