1 частина
1. Благородна ідея - метро під свинарником
2. Опис родини Івана Реня
3. Виникнення прізвиська Яви Реня
4. Задуми хлопців
5. Тореадори і корова Контрибуція
6. Мова діда Варави
7. Старий колодязь
8. Врятоване цуценя Собакевич
9. На баштані
10.Витівки хлопців
11.Ява рятує Павлушу
2 частина
1. Поїздка до Києва
2. РОздуми хлопців про професії
3. Пригода у метро
3 частина
1. Ява захворів
2. Стосунки брата з сестрою
3. Явині переживання
4. Подарований велосипед
5. Видужування Яви
В творі "давня казка "Леся Украінка хоче донести до нас ,що поетові непотрібні гроші бо якщо він їх прийме то буде писати вірші для короля .Поет мае власну думку й не перший раз згартовував народ .
Дані слова говорить поет Бертрольдові
Я не думаю, що сьогодні існує такий народ, який вагається, якою ж мовою йому спілкуватися. Коли я думаю про те, що багато наших співвітчизників соромляться розмовляти рідною українською мовою, а то й зовсім її не знають, мені становиться соромно и боляче. Боляче за невважливе ставлення до рідної мови, до мови, яка заслужено вважається однією з самих милозвучних у світі. Соромно за те, що поводимося ми з батьківською мовою по-дикунські, користуючись нею лише у крайніх випадках.
Звернувшись до світової історії, можна побачити, що навіть стародавні народи ніколи не замислювались над тим, якою мовою їм розмовляти – своєю рідною, чи мовою сусідніх народів. Не менш яскравим прикладом поважливого ставлення до своїх традицій, до своєї культури та до своєї мови є індійські, африканські та австралійські племена. Ці нерозвинені племена, далекі від цивілізації, примушені були вчити мову їх колонізаторів, але, незважаючи на це, до нашого часу зберегли культуру та мову своїх племен і досі добре на ній розуміються.
Від душі хочеться вірити, що пройде час і українська мова не залишиться для наших співвітчизників лише державною мовою для службового використання, а стане мовою повсякденного спілкування. Хочеться вірити, що ми будемо чути рідну мову на вилиці, в родині, будемо нею спілкуватися та думати по-українські. А поки що залишається чекати, коли прийде до нас усвідомленні важливості рідної мови. Лише після цього ми зможемо в повній мірі вважати свою країну великою європейською державою.
Україна – вільна та демократична держава, тому ніхто тне забороняє спілкуватися громадянам на тій мові, яка їм більше до вподоби, але знати рідну мову, вміти її розуміти та розмовляти по-українські повинен кожен справжній патріот і громадянин України. Не слід забувати про її вивчення, адже ми не дивуємось, що багатонаціональне населення Сполучених Штатів поважає державну мову, а основною умовою отримання американського громадянства є гарне знання англійської. Чому ж тоді наші співвітчизники й досі не можуть визначити місце української мови в житті сучасного українського суспільства і незалежної держави?
Кожний із нас повинен усвідомлювати, що «не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну». З цими словами Володимира Сосюри важко не погодитись, бо це й насправді так – любити свою країну – це любити і знати її культуру, її традиції та її мову. Любити свою країну – це усвідомлювати себе маленькою часточкою могутнього народу, який протягом багатьох віків прагнув до свободи та незалежності и врешті-решт домігся цього. Як сказав відомий російський письменник М. Пришвін – «Я» можна сказати лише рідною мовою».
<span>Мені і моїм одноліткам треба добре вчити рідну мову, знати та поважати її, не соромитись розмовляти українською, бо це мова Великого Кобзаря, мова великої літератури, відомої у всьому світі, мова наших предків та наших нащадків. Розвиток усіх сфер життя нашого суспільства залежить від мови, а обмежене спілкування на ній може привести до обмеження культурного рівня наших сучасників і майбутніх поколінь. Це ще одна вагома причина, з якої треба знати і вчити українську мову.</span>
Ще від рідної матері Андрій Малишко навчився добре розуміти українську пісню і полюбив її усім серцем. Саме в рідній домівці, у річищі рідного материнського духу він осягнув найцінніші людські поняття, поняття добра і зла, краси і незугарності, правди і кривди – нерозчинну і незрадливу народну спадщину. Саме з рідної домівки починаються витоки творчої спіралі, яка повертається усе життя і під кінець перетворюється у найважливішу думку видатного поета – думку про рідний дім одного з самих народних літераторів середини минулого століття Андрія Малишка.Крім спогадів про рідний дім А. Малишко у своїх поезіях постійно звертається до одвічного питання людства про призначення людини у цьому світі. Це питання поет намагається розкрити, йдучи від засвоєння глибинної народної етики и використовуючи моральні надбання українського народу як життєтворчу силу для своєї діяльності. Він постійно і послідовно прагне впровадити цю силу у реальне життя сучасників, намагається утвердити найбільш вірну шкалу морального відліку, відправною крапкою якого є рідний дім. Дзеркалом суджень про світ і особистість для А. Малишко стає гармонічне поєднання народної моралі і суспільної реальності. Ключем до розуміння творчості поета є духовні цінності українського народу, поважливе ставлення до яких було прищеплено йому ще з дитинства казками з материнських вуст і її ласкою, батьківською наукою, вітром і небом Придніпров’я.<span>Усі поезії А. Малишка початкового періоду його творчості наскрізь пронизані поглядами людини з активною життєвою позицією, натхненною прикладами минулих поколінь співвітчизників. В той час це цілком відповідало народному духові, щирому пориву до будівництва нового життя і тогочасній ідеї керівництва країни про самозречення від особистості заради світлого майбутнього, яке дозволяло «вождю усіх народів» робити з тією особистістю усе, що заманеться. Але А. Малишко вдавалося у своїх творах не стільки показувати героїку перших п’ятирічок, скільки вичитувати гуманність вікових надбань та моральні заповіти свого народу. В алегоричних образах поет показує людину, яка понад усе любить свою землю, свою родину, свій дім.</span>