Чіпка 1. Ішов справді парубок. На перший погляд йому, може, літ до двадцятка добиралося. Чорний шовковий пух тільки що висипався на верхній губі, де колись малося бути вусам; на мов стесаній борідці де-где поп'ялось тонке, як павутиння, волоссячко. Ніс невеличкий, тонкий, трохи загострений; темні карі очі — теж гострі; лице довгобразе — козаче; ні високого, ні низького зросту, — тільки плечі широкі, та груди високі... Оце й уся врода. Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. Одно тільки в цього неабияке — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою тугою... <span>2.На самому краї села, од вигону, стояла невеличка хатка, вікнами на широкий шлях. З-за хатки виглядали невеличкі хлівці, повіточки; трохи далі — тік; за током — огород; а все кругом обнесено низенькою ліскою. Зразу видно було, що то плець не дуже заможного хазяїна. Не достатки, а тяжка праця кидалась в вічі. Хата хоч старенька, та чепурна, біла, — видно, біля неї ходили хазяйські руки; двір виметений, чистий; огорожа ціла, хоч і низенька, а ворота дощані-хрещаті.</span> <span>3.А й дитина ж то вийшла — на славу! Повновиде, чорняве, головате, розумне... Тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. Другі діти жваві, — як дзиґа крутиться, на місці не всидить... Скажеш йому: дай те! дай друге! — як стріла пуститься... Чіпка, як його звали, — не такий, ні! Оце, було, Мотря чи Оришка скаже: «Подай, Чіпко, води!», або — ножа, або — веретено...» То він і почне: «А де ж воно лежить, чи стоїть?» Отак розпитає, повагом устане, повагом піде, підніме й повагом подасть...</span> <span>4. Виродок іде! — кричить, забачивши здалека Чіпку, білоголовий хлопчик. — Запорток! — підхопить другий. — Ходім до нього!</span> <span>5. Такі казочки бабусині, при самотньому житті, осторонь од товариства, пластом ложилися на дитячий розум, гонили в голові думку за думкою, гадку за гадкою. Глибоко западали вони в його гаряче серце, а в душі підіймали хвилю горою — з самого споду до верху. </span><span>6. Закипіла в Чіпки у руках робота. Найняв плуг, волів, зорав поле, засіяв, заборонив; зійшло — як щітка! У косовицю став за косаря — викосив дванадцять копиць сіна. Є чим овечок узиму годувати. Настала жнива — місячної ночі жне. Розгорювався десь на десять рублів; купив у заїжджого цигана стару кобилу; звозив хліб, поставив у току: отакі скирти понавертав! Дивуються люди, що Чіпка до хазяйства такий удатний! А Чіпка, дивись, у же й хліб вимолотив, сама солома стоїть — завалив увесь город ожередами. Скоту нема. Продав Чіпка більшу половину соломи, кілька мішків хліба, та восени купив корову на ярмарку.</span>
Казка-повість «Місце для дракона» переносить нас у Галичину часів середньовіччя. І тут дійсність та казка тісно переплелися довкола головних героїв — люботинського князя, пустельника, лицаря Лавріна і... доброзичливого дракона. Світ людей – “зло” Відразу постає запитання: хто такий дракон, чи може він бути доброзичливим? Ось яким уявляли дракона та забражали його митці Характерними ознаками та рисами дракона є вміння літати, наявність кількох голів, вогняне дихання, розумність (тим більше, як не буди розумним, коли кілька голів маєш, одна голова добре, а три ж краще). Важко точно сказати, звідки взагалі взявся образ дракона, очевидно, він є однією з невід’ємних частин колективної підсвідомості людства. Тому драконячий образ (по розумному – архетип) присутній у чисельних казках абсолютно різних народів та культур. У світовій літературі ми можемо знайти подібний твір Кеннета Грехема «Казка про доброго дракона». Щоправда сюжет та герої трохи інші: Зокрема, про існування дракона дізнається хлопчик, а не Пустельник. Малий вирішує попередити про небезпеку (згадаймо, що князь навпаки "організовує" вбивство). З драконом хоче битися Юрій-змієносець. Хлопчик домовляється із Юрієм, відбувається "вдавана" битва, після якої "злодієві" дається "шанс" не шкодити людям. Всі щасливі. Тобто не перемогли "драконячі закони". Є багато схожого: дракони (зовсім не злодії, з поетичною натурою, прагненням до краси тощо) хлопчик - Пустельник; лицар - Юрій-змієносець (щоправда, різні за характерами, віком, вдачею). Отже, повість-казка «Місце для дракона» алегорично розповідає про сучасне життя. Насправді в усі часи закон і правда залежить від тих, на чиєму боці сила. На жаль, для можновладців часто неважливо, що в багатьох випадках заради утвердження та підтримки їхніх законів ллється невинна кров.
Моя улица називается улица Цветочная. С самого детства я помню ее красивой в разные времена года. В детстве она вела и встречала меня из школы. Зимой я радостно каталась на санях по улице и играла на ней в снежки. Весной она радывала яркой зеленью и цветами вокруг домов.Летом я каталась на велосипеде и отдыхала на скамейках в тени деревьев, посаженых вдоль улицы. Осенью улица радовала окраской листьев на деревьях.Такой красивою улица бывает только осенью.Я помню каждый камешек на ней. И я с радостью каждый раз прохожу по моей любимой улице.
Тема :звернення до дитини --майбутнього країни , яка повина лекати і оберігати свічку букви Ї , і сеприк букви Є ідея : увіколичення рідної мови і бережливе ставлення до неї основна дімка : докиє мова , і доти існує нація . Нації вмирають не від інфактку . спочатку їй відбирає мови " Л.костенко " жанр : громадянська лірика чим допомогла
