1.Як було звати головних героъ твору 2.Як було звати вчительку з зоологиъ 3.Яке завдання дала вчителька зоологиъ хлопцям на лито 4.Як бцло звати хлопця що тримав в руках пошарпаний а)рукав б) велосипед 5.Хтот провалився в яму яку викопали хлопци 6.Яке припущення висловив митько щодо юркивки 7.Які докази наводили герої твору щоб довести поїздку до бабусі 8.Чому друзи повирили Василеви що в озери є щвир 9.Чи благородно вчинив сергий писля тго як митько розбудив його і посварив 10.Як поставилися Сергієви батькидо прохання хлопцив 11.Як Василеви вдалося обманути друзив 12. ЯК ви вважаєте чи правильно вчинили хлопці коли почали шукати розгадку про химеру лисового озера в книжках зоології.
1." На погребні любив спати дід"
2."У нас був дід дуже схожий на Бога. Коли я молився Богу, я завжди бачив на покуті портрет діда у старих срібнофальгових шатах, а сам дід лежав на печі й тихо кашляв, слухаючи своїх молитов."
3" Звали нашого діда, як я потім довідавсь Семеном"
4. Він був високий і хужий, і чоло в нього високе, хвилясте довге волосся сиве, а борода біла."
5."І була в нього велика грижа ще з молодих чумацьких літ."
6.Пахнув дід теплою землею і трохи млином."
7. " Він був письменний поцерковному і в неділю люби урочисто читати Псалтир."
8." Мати ненавиділа діда і важала його за чорнокнижника."
9." Любив дід гарну бесіду й добре слово."
10. " Він був наш добрий дух лугу і риби."
11."Гриби і ягоди збирав він у лісі краще за нас усіх і розмовляв із кіньми, з телятами, з травами, зі старою грушею і дубом- з усім живим, що росло і рухалось навколо"
12."Улітку діді частенько лежав на погребні ближче до сонця, особливо в полудень, коли сонце припікало так, що всі ми, і наш кіт, і собака, і кури, ховалися під любисток, порічки, чи в тютюн. Тоді йому була найбільша втіха"
13." Більша за все на світі любив дід сонце."
14."Він прожив під сонцем коло ста літ, ніколи не ховаючись у холодок."
15."Так під сонцем на погребні коло яблуні, він і помер, коли прийшов його час."
16." Дід любив кашляти."
17."Кашляв він часом так довго і гучно, що скільки ми не старалися, ніхто його не міг як слід передражнити. Його кашель чув увесь куток. Старі люди по дідовому кашлю вгадували навіть погоду."
18."Часом, коли сонце він аж синів від кашлю і ревів, як вовк чи лев, хапаючись обома руками за штани,де була та грижа, і закарлюючи догори ноги,зовсім як маленький."
19."Тисячі тонесеньких дудочок раптом загравали у діда всередині"
20." Кашель клекотів у нього в грудях, як лава вулкані, дого і грізно, і дуже нескоро після найвищих нот, коли дід був уже весь синій, як квітка крученого (панича?), вулкан починав діяти і тоді ми тікали хто куди,а в слід нам ще довго неслися дідові громи і блажене кректіння."
Якщо так, то ось:
"Шпага Славка Беркути" - це достатньо сильний, в сенсі повчальності та моралі твір. Він дійсно зачіпає важливі соціально-психологічні питання, головні герої відображають різні типи поведінки дітей, особливо, підлітків.Авторка доводить до читача значущість батьківської підтримки. Тато Славка пройшов через концтабір, коли сам був маленький. Він готує свого сина до можливих труднощів, допомагає йому загартовувати тіло і дух.Крім того, Славкові допомагає його тренер, він для юного фехтувальника - як старший брат.Батько Стефка ж, навпаки, - пиячить та зовсім не звертає уваги на те, що його синові потрібна увага, порада, любов, піклування.Таким чином, Ніна Бічуя досить реалістично показала такі проблеми сучасної сім'ї, як відсутність одного з батьків, алкоголізм, байдужість, відстороненість членів родини.Взагалі, у книзі змальовано дуже багато таких подій та ситуацій, переживань та почуттів, що можна із впевненістю сказати:"Це варто прочитати кожній дитині!" Разом із героями, юний читач підготується до дорослого життя і зустрічатиме більшість труднощів із піднятою головою.
ЩЕДРИЙ ВЕЧIР
РОЗДIЛ ПЕРШИЙ
Як тiльки весна десь у житечку-пшеницi розминеться iз лiтом, у нас достигають суницi, достигають уночi, при зорях, i тому стають схожими на росу, що випала з зiрок.
Це теж, прихиляючи небо до землi, говорить моя мати, i тому я люблю ту пору, коли суничники засвiчують своє цвiтiння. Цвiтуть вони так, наче самi дивуються, як спромоглися на такий беззахисно-чистий цвiт. А згодом над ними по-дитячи нахиляють голiвки зволоженi туманом ягоди. I хоч невелика ця ягода, а весь лiс i всяк, хто ходить у ньому, пахне суницею. Я тепер лягаю i встаю, накупаний цими пахощами, —
лiто,
лiтечко!..
Я люблю, як ти розкриваєш свої вiї, прижурений житнiй цвiт, я люблю, як ти довiрливо дивишся на мене очима волошки i озиваєшся косою у лузi, перепiлкою в полi.
А як хочеться спати в тобi, у твоєму солодкому туманi, у твоїх зорях!..
Та вже знайома рука лягає на плече i знайомий голос нахиляється до твого сну:
— Вставай, Михайлику, вставай.
— Ма-мо, iще одну крапелиночку...
— Струси цю крапелиночку.
— Ой...
— Гляди, ще боки вiдiспиш. Тодi що будем робити? Рядно i тепло спадають iз тебе, ти увесь збираєшся у грудочку, неначе волоський горiх, вростаєш у тапчан. Та хiба це пособить?
— Вставай, вставай, дитино, — виважує мати зi сну. — Вже вiкна посивiли, вже прокидається сонце.
Сонце?.. А ти ще бачиш мiсяць, як його з лiсу виносять на рогах корови, що теж пропахли суницею.
На тебе, на твої пошматованi видiння знову падають слова, немов роса; ти встаєш, сурмонячись, позiхаючи, прикладаєш кулаки до очей, а у вухо, де ще причаївся сон, крiзь туман добирається сумовите кування. Вже не перший ранок печалиться зозуля, що от-от на сивому колосi жита загубить свiй голос, —
лiто,
лiтечко!
Воно тихо з полiв зайшло в село, постояло бiля кожного тину, городу та й взялося до свого дiлечка, щоб усе росло, родило. I все аж навшпиньки спинається, так хоче рости, так хоче родити!
Як зелено, як свiжо, як росяно за двома вiконцями нашої бiдарської хатини, яка займає рiвно пiвзасторонка старої перепалої клунi, що вночi спить, а вдень дрiмає...
Пiсля повернення тата був у нашiй родинi дуже невеселий день — розподiл дiдизни. Мов чужi, сидiли на ясенових лавах брати й братова, висвiчували одне одного пiдозрiливим оком. Правда, бiйки-сварки не було, але та сердечна злагода, що жила колись у дiдовiй оселi, далеко вiдiйшла вiд спадкоємцiв. Найбiльше показувала характер братова, хоча й мала на своєму господарствi п'ять десятин, i воли, i корову. Але й дiтей було у неї теж немало — аж четверо, i старшiй дочцi вже треба було готувати вiно.
Дiдова хата дiсталася дядьковi Iвану й дядинi Явдосi. Вони без вiдволоки того ж дня почали зривати з неї блакитнi вiд часу i неба снiпки, а саму хату — пилами розрiзали навпiл. Боляче й лячно було дивитися, як з-пiд залiзних зубiв, наче кров, бризнула стара тирса, як iз живої теплої оселi ставало руйновище — купа скалiченого дерева, як оте вiкно, бiля якого вiдпочивав дiдусь, вирвали з стiни й, наче покiйника, поклали на воза