Дядька Шпичака ще дуже довго мучила увласна совість.Лося він заховав куди нікому не відомо.Йому довелося платити штраф,адже на місці де він застрілив лося було знайдено кров ,пуля та сліди лося ,дітей і самого дятька.Діти завжди згадували відважного лося.Ось так сумно закінчилася ця історія.
Риболовецького судна закидають мережу з приманкою, і злітається Зграя чайок, «щоб хитрістю чи силою добути крихти їжі». Тільки одна чайка на ім'я Джонатан Лівінгстон здійснює свої тренувальні польоти в повній самоті. Джонатан порушує всі неписані закони Зграї — зависає в повітрі літає низько над водою і розвиває величезну швидкість. Він намагається довести своє вміння літати до досконалості.Джонатан нехтує основним заняттям чайок — добуванням їжі. Його батьки тривожаться, адже від їх сина «залишилися пір'я та кістки». Послухавшись умовлянь, Джонатан тиждень живе, як інші чайки, але потім усвідомлює безглуздість такого існування і повертається до тренувань. Всю наступний тиждень він вчиться керувати польотом на високій швидкості, однак у нього нічого не виходить
<em>1</em>) Письменник Іван Якович Франко вивчив майже всі твори - Т.Г. Шевченка
<em>2</em>)Пророцтво Захара Беркута
<em>3</em>) Музику до заповіту Т.Г. Шевченка писали багато композиторів. Найвідоміші варанти належать М. Лисенку та Г.П. Гладкому.
У думах народ оспівує мужність і героїзм захисників рідної землі у боротьбі проти ворогів, засуджує жорстокість загарбників, а також утверджує моральний ідеал людини.
Кращі духовні якості людини втілює в собі героїня однойменної думи Маруся Богуславка. Це не історична особа, а узагальнений образ жінки-полонянки. Доля цієї жінки дуже складна. Потрапивши в турецьку неволю, вона стає дружиною султана. Але забути рідну землю Маруся не може, мабуть, тому і знає, що сьогодні у нашій землі християнській Великодня субота, а завтра святий празник. Але, незважаючи на своє важке життя, ця жінка не втратила доброзичливості і співчуття. Вона ставиться з розумінням і добротою до бідних невільників, що "тридцять літ у неволі пробувають, Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають". Маруся відмикає темницю і випускає на волю бідних невільників, коли її чоловік від'їжджає до мечеті. Так вона може прислужитися Батьківщині, образ якої плекає в своєму серці.
Але повернутися додому Маруся не може, бо вже "потурчилась, побусурменилась". Саме тому вона просить козаків передати батькові, щоб не викупав її, дівку-бранку, з неволі. В цьому — трагізм і складність цього образу.
«Олесь смирно стоїть біля порога, слухає. Він ще малий, головою ледь до клямки дістає. Очі в нього чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ»; «Олесь любить зиму. Йому подобається робити перші протопти в заметах, знімати снігові очіпки з кілків у тинах…»; «Іще любить Олесь малювати на снігу всяку всячину. Присяде навпочіпки й водить пальцем сюди, туди… пхає закляклого пальця в рот і, гримаючи чобітком об чобіток, милується своїм творінням»;
