А) сердечність;
б) доброта;
в) скромність;
г) ніжність, вміння кохати
д) порядність;
е) вірність.
є) Вольові риси: готовність віддати життя за щастя народу і за коханого; сила волі; мужність.
«…Не мала вона пари між своїми ровесницями, так се в природній свободі свого поводження, в незвичайній силі мускулів, у смілості й рішучості, властивій тільки мужчинам, що виросли в ненастанній боротьбі з супротивними обставинами»
«…виросла на свободі, що виховання її було мужське, і що в тім прегарно розвиненим дівочім тілі живе сильний, великими здібностями обдарований дух. Вона була в батька одиначка, а до того ще зараз при народженні втратила матір. Ненька її, стара мужичка, відмалку заправляла її до всякої ручної роботи, а коли підросла, то батько, щоб розважити свою самоту, брав її всюди з собою і, щоб задовольнити її палку натуру, привчав її владати рицарською зброєю, зносити всякі невигоди і сміло стояти в небезпеках. І чим більші трудності їй приходилось поборювати, тим охітніше бралася вона за діло, тим краще проявлялася сила її тіла й її рішучого, прямого характеру. Але попри все те Мирослава ніколи не переставала бути женщиною і ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову,— той до віку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу, тому вони пригадувалися живо і виразно в найкращих хвилях його життя так, як весна навіть старому старцеві пригадує його молоду любов».
«…Незвичайна ненщина поровень з найсильнішими мужами поборювала всякі трудності утяжливої дороги. Як легко перескакувала гнилі ломи і величезні трами…»
«А що ж то в мене нема сили? А що ж то я не владаю луком, ратищем і топором? Ану, нехай котрий-будь із твоїх поселенців спробує зо мною порівнятися,— побачимо, хто дужчий!»
«Якою самітною, якою круглою сиротою чула вона себе тепер на світі, хоч тут же коло неї сидів її батько! Якою нещасною чула вона себе тепер, хоч батько недавно ще запевняв її, що все робить для її щастя!»
«Її слова, її погляд, дотик її рук і її вісті — все те немов вирвало його (Максима) з темного гробу, повернуло йому життя»
Це завдання спрямоване на аналіз вірша О. Ольжича "Господь багатий нас благословив"
Поезія «Господь багатий нас благословив» належить О. Ольжичу.
Вірш складається із дванадцяти рядків, розкладених на три строфи.
Жанр лірики: громадянська.
Тема твору: розповідь про життя та боротьбу, відвагу і самопожертву.
Ідея твору: життя чудове, але швидкоплинне. Тому не слід гаяти час на те, до чого не лежить душа.
Поезія насичена різноманітними художніми засобами, наприклад:
- епітети: літеплий дощ, врочисте небо, багатий Господь, вогонь самопосвяти, солодкі грона, променисті вина, веселі столи, найхмельніший келих.
- метафори: на столах Його веселих, твойому серцю найхмельніший келих.
- ампліфікації: і вірити, і прагнуть; і величне, і ясне-бо.
Отже, у цьому творі автор наголошує на тому, що необхідно йти за покликом
свого серця, жити насиченим життям. Українці - це духовний народ, і саме
ця риса спроможна допомогти їм у досягненні мети в боротьбі за
національне відродження.
Бегетіти — тривожно ревіти.
<span>Бовдури — густі клуби диму. </span>
<span>Боєва хоругов — бойовий прапор. </span>
<span>Вивіз — дорога, що веде на гору між високими стрімкими скелями. </span>
<span>Голосити — повідомити. </span>
<span>Дідицтво — володіння, маєток. </span>
<span>Дорічне — щорічне. </span>
<span>Засіка — штучна перешкода з повалених дров. </span>
<span>Збурення — зруйнування. </span>
<span>Кармазиновий — малинового кольору. </span>
<span>Котловина — котловина. </span>
<span>Копний майдан — майдан для громадянських зібрань. </span>
<span>Ломи — повалені вітром дерева. </span>
<span>Лучник — стрілець з лука. </span>
<span>Шилевий знак — стовп, що показує милі. </span>
<span>Обалити — повалити. </span>
<span>Перхати — пурхати. </span>
<span>Прецінь — одначе, все ж таки. </span>
<span>Пристати — погодитися. </span>
<span>Скиміти — щеміти, боліти. </span>
<span> Влітку я люблю відпочивати як із своєю родиною, так із близькими друзями. З батьками я відвідую різні міста, а на вихідних виїджаю за місто. Ми беремо з собою човен, палатки, деякі необхідні речі і відправляємось шукати затишне місце десь на березі теплого озера або дзеркальної річки. З друзями ж я часто ходжу до міста на різні розважальні заходи та концерти, іноді ми просто сидимо в кафе і ласуємо морозивом. В особливо спекотні дні ми ходимо на річку, де багато купаємось і засмагаємо. Один раз на літо батьки беруть відпустку на декілька тижнів і ми їдемо у гори. Такий відпочинок є дуже активним і веселим. Ми подорожуємо разом з ескурсоводами і багато фотографуємось. Ось так минає моє літо</span><span>Ⓐ</span><span>. </span>
Чуйність і турбота (за повістю Григора Тютюнника «Климко»)<span>Повість Григора Тютюнника «Климко» переносить читача у тяжкі часи фашистської окупації України, відкриваючи дещо призабуту сторінку нашої історії. Головний герой твору Климко – це хлопчик, що йде за багато кілометрів про сіль, щоб потім продати її та врятувати від голоду улюблену вчительку з донькою-немовлям і себе з другом.Климко відважно йде дорогами війни, сповненими небезпек, перемагаючи в собі страх, перемагаючи інколи фізичне безсилля та хворобу. За віком він був нашим однолітком, тому так боляче відчуваєш серцем усі його страждання, вражаєшся його витримці і недитячій мудрості. А ще, здається, неначе приміряєш на себе ту важку подорож Климка і вчишся у нього рішучості та милосердю .Це милосердя беззахисних дітей війни стало головною темою повісті. Автор розповідає про зустріч на базарі Климка та Зульфата зі своєю вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиході. З цього часу у друзів з’явилося благородне бажання допомогти їй, і вони беруть на свої слабкі плечі усі турботи про Наталю Михайлівну з Олею, стають їх опорою. Саме опікуючись їх життям у першу чергу, вирушає юний герой новели Климко у далеку дорогу, Климко з шевцем рятує під час облоги на базарі незнайому дівчину від Німеччини, хоч міг розплатитися за це життям. І ми розуміємо, що справжні люди залишаються людьми навіть в екстремальних ситуаціях, виявляючи співчуття й милосердя до інших.Пізніше ми бачимо Климка під час перебування у тітки Марини, яка виходжувала його в гарячці і хотіла навіть залишити в себе — всиновити. Але хлопчик, хоч йому і подобалося у доброї жінки, не погодився, бо відчував відповідальність за життя дорогих йому людей. Мені здається, що у цьому епізоді дуже виразно показується доброта і самовідданість людської душі моїх співвітчизників-українців.Та найважливішим, на мій погляд, є заключний епізод новели — повернення Климка з торбиною солі на станцію, допомога радянському полоненому і смерть хлопчика. Після небезпечної дороги, після важких випробувань, сповнений радістю, повертався назад Климко з дорогоцінною сіллю. І тут підстерегла хлопчика невблаганна смерть, як підстерігала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесників. Та навіть у цю судну годину Климко постає людиною, що дбає не про себе, а про інших. Забувши про небезпеку, він показує радянському полоненому воїну, куди втікати. Тут і скосила його черга з німецького автомата: «Він уп’явся пальцями в діжурку на грудях, тихо ойкнув і впав. А з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль…».<span>Перед очима ще довго стоїть ця цівочка солі, а серце заповняє безмежна туга і любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною і відчайдушною душею, що жила для добра. Любов до всіх дітей війни, які виявляли таке милосердя, яке й дорослим інколи було не до снаги.</span></span>
